Блудити, джу, диш, гл.

1) Блуждать; сбиваться съ пути. Не ходи, не блуди понад берегами. Мет. 17. Ляше, он блудиш! — Єднаково їздити. Ном. № 875. Ми блудили цілий ліс. Харьк. у.

2) Заблуждаться, ошибаться. Ой блудиш, зле судиш, ляшеньку любий, тримаю, ховаю для тебе шлюби. Чуб. V. 137.

3) — словами. Говорить, не сознавая что; бредить. Ой ти, дівчинонько, ти словами блудиш, ти сама знаєш, кого вірно любиш. Мет. 78. Як блудить словами хворий, то знак тому, що вмре. Камен. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 76.