Блуд, ду, м.

1) Блужданіе. блудом ходити. Блуждать; не знать, куда идти, что дѣлать. Тра, щоб у селі були такі, котрі перед ведуть, а без їх блудом люде ходять. Камен. у. У блуд піти. Пойти блуждать. А третяя дочка у блуд пошла, приблудилася да й у луг темний. Чуб. V. 91. 2) Нечистая сила, сбивающая съ дороги. Як кого нападе блуд, нехай згадає, в який день було Різдво, візьме землі з під ніг і посипле собі на голову. Ном. № 284. Як на чоловіка блуд нападе, то серед села дороги не найде. Фр. Пр. 61. Блуд мі сі вчепив. Фр. Пр. 61. Чи ті блуд напав? Ты съ ума сошелъ? Фр. Пр. 61. 3) Родъ дѣтской игры. Ив. 27. 4) Блудъ, прелюбодѣяніе. А вслід летить янголь його, а його ввіщає, на гріх, на блуд, на розбойство не допущає. Грин. ІІІ. 141.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 76.