Берег, га м.; во мн. ч. Берега и береги.

1) Берегъ. Ой пійду я, пійду не берегом — лугом. Мет. 94. Богу молись, а до берега гребись. Посл. На березі Ганна роздяглася. Шевч. Берегами. По берегамъ. Берегами глибокий пісок. Св. Л. 94.

2) Край, бортъ. Глибока миска з крутими берегами. Конот. у.

3) Кайма. Принесу хвартух дорогий — золотії береги. Лукаш. 144.

4) Обрѣзъ въ книгѣ. Книжка з золотими берегами.

5) Пуститися берега — отдаться на произволъ судьбы. Аф.

6) Держатися берега означаетъ въ прямомъ значеніи плыть подлѣ берега, а въ переносномъ — быть осторожнымъ. Аф.

7) Берега дати — положить предѣлъ, конецъ. Треба тобі берега дати, бо щось дуже вже роспустився. Харьк., Ум. Бережок, бережечок, береженько. На бережку у ставка. Н. п. Ой у тихого Дунаю, у крутого бережку. Чуб. Тиха вода береженьки зносить. Чуб. V. 344.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 50.