Белебень, беня, и бня, м.

1) Возвышенное и открытое мѣсто. Употребляется чаще въ выраж.: на белебні — на юру. Хата стоїть на белебні. Тут Заверюха б’є, а наші чумаки стали валкою на белебні. Екат. Розумна голова: на белебні затишку хоче. Ком. Пр. № 409.

2) Глубокое мѣсто въ водѣ. Угор.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 49.