Байдак, ка, м.

1) Родъ большого рѣчного судна. Рудч. Ск. ІІ. 28. А нуте, хлоп’ята, на байдаки! Море грає — ходім погуляти. Шевч. Великий тяжко був пожар, — човни і байдаки палали. Котл. Ен. ІІ. 29.

2) мн. Байдаки. «Селезни, сбившіеся въ стаи тогда, когда матки водятъ выводки». Мнж. 176.

3) Байдаки гонити. (Бѣл.-Нос.) и байдаки бити (Левиц. І.) = Байдики бити. Ум. Байдачок. Ув. Байдачище.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 20.