ПО́ХОРОН, у, ч. (рідше мн. по́хорони, ів). Обряд проводів і поховання тіла померлого. Попи з нас шкіру деруть, За похорон гроші беруть (Укр.. думи.., 1955, 263); Вона була на похороні й бачила, як старшого брата опустили вкупі з її Михайлом у глибоку яму (Вовчок, І, 1955, 326); Жінки і сестри рекрутів завили,.. дряпаючи собі обличчя і посипаючи голову порохом і попелом, як на похороні (Тулуб, Людолови, І, 1957, 450); Одправивши по панотцеві похорони, поплакавши да пожурившись, Петро недовго загаявсь у Паволочі (П. Куліш, Вибр., 1969, 193); Синичка в нашому селі — незамінима людина. У церкві — дзвонар, на похоронах — гробар (Томч., Готель.., 1960, 78).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 457.

Похорон, ну, м. Похороны. Та дала вельможна три тисячі гроший, ой щоб ісправити похорон хороший. Гол. І. 64. Темний похорон. Въ кобзарской думѣ такъ названо растерзаніе мертвеца звѣрями и птицами. Вовці-сірохманці нахождали, орли-чорнокрильці налітали, в головках сідали, — хотіли заздалегоди живота темний похорон одправляти. АД. І. 117.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 388.

по́хорон —

1) старовинний обряд проводів небіжчика і поховання ті­ла померлого; погреб; звичайно його здійснюють на третій день після смерті; також проводжання померлого в останню путь; поря­док походу — хрест, віко, хоругви, хор, священик, домовина, близькі родичі, дальні родичі, чужі; обряд спрямований на те, щоб допомог­ти покійному легко пробувати на тому світі й скоріше потрапити до раю; здавна існують два способи поховання — спалення, що похо­дить від язичницьких часів, та ховання (закопування) в землю (на Лівобережжі — спалювали, на Пра­вобережжі — закопували); спален­ня постало від вірування в те, що душа небіжчика разом із димом і вітром відразу дістається на небо до раю, а закопування в землю постало від того, що тим хотіли убезпечити себе від шкоди з боку померлого (щоб не вставав і не приходив; звідси — хова́ти, хоро­ни́ти); кладуть покійника в яму, лицем на схід сонця, себто на схід ногами, а головою на захід; так що коли встане він перед Страшним судом, то буде дивитися на схід сонця, звідки буде йти Спаситель світу; з часом обслуговування по­ховального обряду взяла на себе церква (звідси «де вінчають, тут і ховають»); про способи поховання див. ще дубовина, домови́на, са́ни; про похоронні обряди див. небі́жчик, голосі́ння, йо́йкання, три́зна, Про́води. Треба йти на похорон, то хоч поможу людям плакати (при­повідка); Вона була на похороні і ба­чила, як старшого брата опустили вкупі з її Михайлом у глибоку яму (Марко Вовчок);

2) по́хорони Костру́ба див. Костру́ба [свя́то];

3) по́хорони Яри́ла див. Яри́ло 2.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 475.