Костру́ба [свя́то] — дохристиян­ське свято літнього сонцевороту (без чіткої дати); святкувалося ве­село, з іграми й піснями, урочисто, «ховаючи» в ночвах зробленого у вигляді опудала божка Коструба (Кострубонька), тим самим «опла­куючи» початок убування лі­та; свято називається ще по́хорон Костру́ба; супроводжувалося воно удаваним голосінням і нещирим сміхом, бо, за народним уявлен­ням, сміх здатний викликати і від­роджувати життя; обряд за своєю символікою (відганяння смерті, торжество життя) близький до обряду гони́ти шуляка́ (див. шуля́к 2), оскільки коструб — одна з назв шуляка (шуліки, яструба); той са­мий зміст має й старовинна весня­на хороводна гра дівчат, що відбу­валася на третій день Великодніх свят; хлопці для гри робили Коструба, чоловічу ляльку в лахмітті, яку потім ховали на цвинтарі під сміх і регіт, що символізувало від­хід зими; тому не можна вже було розкривати труни Коструба, щоб не викликати повороту зими; спі­вають: «Ой вже весна воскресла! — Що ж нам принесла? — Принесла нам днину урочу та красу дівочу».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 310-311.