ДОМОВИ́НА, и, ж.

1. Місце, де поховано померлого; могила. — Чи пронизала тебе вража куля у бої [бою]?.. І загребли твої кості з кінськими кістками в одну домовину? (Мирний, II, 1954, 65); * У порівн. Було темно, мов у домовині (Кач., II, 1958, 421).

2. Те саме, що труна́. Гробокопателі в селі Волочать трупи ланцюгами За царину — і засипають Без домовини (Шевч., II, 1953, 150); Опанас ішов за домовиною, не зводячи очей з свого сина (Довж., Зач. Десна, 1957, 60); Заможніші селяни купують рівні стовбури на дошки або домовини (Стельмах, Хліб.., 1959, 77); * Образно. Хлопцеві вдалося нарешті видертися з панцирної домовини [броньовика] (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 26).

◊ До домови́ни — до смерті. Побрались; І тихо, весело прийшли, Душею-серцем неповинні, Аж до самої домовини (Шевч., II, 1953, 343); Заганя́ти (загна́ти) в (у) домови́ну кого — доводити кого-небудь до смерті, прискорювати чию-небудь смерть. Скрізь [дочка] безсоромно ходить з одкритим лицем, .. добивається освіти й заганяє батька у домовину (Коцюб., II, 1955, 142);

Пора́ ляга́ти (лягти́) в (у) домови́ну — пора вмирати. — Хіба ж ти не бачиш, яка я стара? Мені в домовину лягати пора (Греб., І, 1957, 87); Хоч живце́м лізь (ляга́й) у зе́млю (у домови́ну) див. живце́м.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 364.

Домови́на, ни, ж.

1) Гробъ. Шевч. 47. Ой же казав пан Каньовський дерниць накупити, молодої Бондарівні домовину збити. Чуб. V. 428.

2) Гробница. Стоїть в селі Суботові на горі високій домовина України широка, глибока. Шевч. Ум. Домови́нка. От уже і домовинку принесли новеньку. МВ. І. 101.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 419.

домови́на (зменшене — домови́нка) = труна́ —

1) дерев’яна, мета­лева чи кам’яна скриня, у якій хо­вають покійника (слово домови­на — від дім — означає «домок для небіжчика», слово труна від німецького Truneчерез посередни­цтво польського trumnaозначає «скринька»); домовина — це стародавній човен (див. дубови́на); кам’яну домовину святого Воло­димира в літопису названо корстою (слово пов’язане зі словами кора, корито, а також короста — теж кора на шкірі); це свідчить про те, якими колись були домовини — великим шматком кори, знятої з дерева у вигляді корита-човна. Ой же казав пан Каньовський дерниць накупити, молодії Бондарівні домовину збити (П. Чубинський); Везуть труну мальова­ну, Китайкою криту (Т. Шевчен­ко); От уже і домовинку принесли новеньку (Марко Вовчок); фразеологізми: до домови́ни (до труни́) — до смерті: Побрались; І тихо, весело прийшли, Душею-серцем неповинні, Аж до самої домовини (Т. Шевчен­ко); До труни не спочити сіромі… (П. Грабовський); заганя́ти в до­мови́ну (в труну́) — прискорювати смерть, доводити до смерті, ляга́ти в домови́ну (в труну́) — вмирати;

2) високе, піднесене — гробниця. Стоїть в селі Суботові На горі високій Домовина України, Широка, глибока (Т. Шевченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 195.