ЙО́ЙКАННЯ, я, с. Дія за знач. йо́йкати та звуки, утворювані цією дією. Я сиділа і щось шила. Нараз зачуваю ніби йойкання (Коб., III, 1956, 560).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 62.

йо́йкання — старовинний похо­вальний обряд на Лемківщині; ко­ли труну з прахом покійного заси­пають землею, то всі присутні, а також ті, хто це почує й на селі, викрикують «йой-йой-йой» і голо­сять, аж поки не закопають покій­ника; див. ще голосі́ння.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 264.