ВОДА́, и́, ж. 1. Прозора, безбарвна рідина, що становить собою найпростішу хімічну сполуку водню з киснем. Іде чернець Дзвонковую У яр воду пити (Шевч., II, 1953, 37); Десь внизу засичала, заклекотіла вода, мов щось важке і живе покотилось по трубі (Збан., Незабутнє, 1953, 50); // перен. з означенням. Напій або розчин якоїсь речовини. Я пив газовану воду з кизиловим сиропом (Ю. Янов., І, 1958, 355); // з означ. і в мн. Лікувальна рідина мінеральних джерел. Для полегшення головного болю вживається аспірин і пірамідон, при кашлі — лужні води наполовину з теплим молоком (Наука.., 1, 1958, 22); // перен., розм. Непотрібні, беззмістовні фрази і т. ін. у викладі матеріалу; багатослів’я. Вода пухлих дисертацій без всякої шкоди для діла може бути.. викачана з них заздалегідь (Мовозн., XIII, 1955, 12).
◊ Важка́ вода́ див. важки́й; Дистильо́вана вода́ див. дистильо́ваний; Та́ла вода́ див. та́лий.
◊ Вари́ти во́ду з кого див. вари́ти; Водо́ю не розли́ти (не розіллє́ш) кого — хтось із кимсь дуже дружить. Всі вони (артилеристи] зв’язані міцною дружбою; їх і водою не розіллєш (Кучер, Чорноморці, 1956, 331);
Дму́хати на холо́дну во́ду див. дму́хати; [І] за холо́дну во́ду не бра́тися (не взя́тися) — нічого не робити. — До вісімнадцяти років мати мені й за холодну воду братися не дозволяла (Руд., Остання шабля, 1959, 30); Нема́ проми́тої води́ кому від кого — немає просвітку (життя, спокою). То було батько тихий, тихий, а тепер мені промитої води нема ні від матері, ні від батька (Барв., Опов.., 1902, 238); Не розли́й вода́ — нерозлучні. — Андрій з якимсь чорнявим парубчаком товаришує. Прямо не розлий вода стали (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 762); Посади́ти на хліб і во́ду див. поса́дити;
Сьо́ма (деся́та) вода́ на киселі́, ірон. — про далеке споріднення. Такий він мені родич, як десята вода на киселі! (Укр.. присл.., 1955, 325); Товкти́ во́ду в сту́пі — робити що-небудь марно. — Той піп давно воду в ступі товче (Барв., Опов.., 1902, 159); Утопи́ти кого в ло́жці води́ див. утопи́ти; Холо́дною водо́ю обли́ти (обда́ти) — вгамувати чийсь запал. Та суворе батькове слово мов водою холодною обіллє і прожене сон… (Коцюб., І, 1955, 21); Хоч водо́ю розлива́й — затятий, упертий (про бійку, сварку і т. ін.). Зчиняли бучу, хоч водою їх розливай (Чорн., Пісні.., 1958, 79); Хоч з лиця́ во́ду пи́ти (пий) — дуже гарний (гарна, гарне) на вроду. Парубок на все село: гарний, хоч з лиця воду пити, жвавий, веселий і роботящий (Вовчок, І, 1955, 80); Як (мов і т. ін.) вого́нь з водо́ю хто з ким див. вого́нь; Як (мов і т. ін.) води́ в рот набра́ти — вперто мовчати, нічого не говорити. Чіпка — як води набрав в рот. Він мовчки їв, мовчки пив (Мирний, II, 1954, 229); Кузьмін мовчить, мов води в рот набрав (Збан., Сеспель, 1961, 38); Марко наче в рот води набрав: не звертався, не обзивався ні до кого (Л. Янов., I, 1959, 103);
Як (мов і т.ін.) кра́пля (дві кра́плі) води́ поді́бний (схо́жий) на кого — дуже подібний (схожий) на когось. [Березняк:] Ти молодим, як крапля води, на нього схожий був (Крот., Вибр., 1959, 509); Як (мов і т. ін.) у во́ду диви́тися — неначе наперед знати, точно передбачати події. І таки Миколка як у воду дивився. Рівно через місяць.. з’явилися радянські танки (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 358).
2. перев. мн. Водна маса джерел, озер, річок, морів, океанів. Це річки розмивають глиняні гори і наносять глину в морські води (Коцюб., III, 1956, 349); Джерельні води відводять з допомогою одного або кількох каналів — вловлювачів (Колг. енц., II, 1956, 216); // Водна поверхня морів, озер, річок. Сотні суден борознять води Дніпра (Рад. Укр., 3. XI 1948, 3); На тихих подах і на суходолі Весна співа на різні голоси (Дор., Тобі, народе.., 1959, 9); // Водні простори, ділянки морів, озер, річок. Територіальні води.
◊ Бага́то (чима́ло) води́ утекло́ (утече́) — минуло (мине) багато часу. А може, поки зійдемося знову, Води багато утече з річок (Л. Укр., І, 1951, 102); Виво́дити (ви́вести) на чи́сту (сві́жу) во́ду див. виво́дити1;
Вихо́дити (ви́йти) сухи́м з води́ див. вихо́дити; Ви́лами [по воді́] пи́сано див. ви́ла; [Хоч] з мо́сту [та] у во́ду — так тяжко, що краще утопитися, заподіяти собі смерть. Всі вмовляють та просять: — Не йди за кріпака, не йди. Як такого ходу, то лучче з мосту та в воду (Вовчок, І, 1955, 23); Зі служби господар прогнав, домівку забрали… Хоч з мосту мені та у воду (М. Ол., Чуєш.., 1959, 51); Іти́ (йти, піти́) [і] у вого́нь і [у] во́ду див. вого́нь; Каламу́тити во́ду див. каламу́тити; Кінці́ у во́ду див. кіне́ць; Ли́ти во́ду на чийсь млин (чиєсь ко́лесо) див. ли́ти; Лови́ти ри́бу (ри́бку) в каламу́тній воді́ див. лови́ти; Як (мов і т. ін.) у во́ду опу́щений — похмурий, сумний. — Чого ти, доню, така невесела, мов у воду опущена? (Кв.-Осн., II, 1956, 37); Ни́жче трави́, тихі́ше води́ див. трава́; Піти́ (збі́гти) за водо́ю: а) минути без вороття (про час). Минає день, тиждень, місяць, і півроку збігло за водою (Вовчок, І, 1955, 126);
б) зникнути, марно пропасти. Ой ще зілля піднесеться вранці під росою, — та твоєї доні доля пішла за водою. (У. Кравч., Вибр., 1958, 38); Пройти́ вого́нь і во́ду див. вого́нь; Про́ти води́ плисти́ — йти проти загального напряму; Хоч у во́ду скачи́ (стриба́й і т. ін.) — хоч топися, хоч заподій собі смерть; Чи́стої води́ хто, що — справжній, справжнісінький. І хоч лист його звучить нібито й патріотично, але це ж чистої води провокація! (Руд., Остання шабля, 1959, 460); Як (мов і т. ін.) вода́ зми́ла (уми́ла) — зник (зникла і т. ін.) швидко й безслідно. Повернулись пани на державу, — і усі музики ті й танці як вода умила (Вовчок, I, 1955, 172); Як (мов і т. ін.) з води́ йде́ (росте́) — дуже легко, гарно й швидко. — Торік.. ми проходили, сеї хати не було. — Еге, у нас так — у нас все, як з води йде! — усміхнувся кривий (Мирний, IV, 1955, 206); Як (мов і т. ін.) з гу́ски вода́ див. гу́ска; Як (мов і т. ін.) у во́ду впа́сти — зникнути безслідно; пропасти. Перевернув у коморі все догори дном, а халяви — мов у воду впали (Іщук, Вербівчани, 1961, 7); Цілісінький день шукали Тихозорова. Хлопець наче у воду впав (Донч., II. 1956, 67); Як (мов і т. ін.) ри́ба з водо́ю див. ри́ба; Як (мов і т. ін.) ри́ба у воді́ (бу́ти, почува́ти себе́ і т. ін.) див. ри́ба.
3. тільки мн. Лікувальні мінеральні джерела, а також курорт з такими джерелами. На той год [рік] ми хочем знов їхати куди-небудь на води (Л. Укр., V, 1956, 8).
4. тільки мн., мед. Навколоплідна рідина.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.
— Т. 1. — С. 716.
Вода́, ди́, ж. Вода. Тихо-тихо Дунай воду несе. Мет. 14. Ой я гляну в чисту воду да на свою вроду. Мет. 65. Не все те переймай, що на воді пливе. Посл. Щоб росло — як з води йшло. Мил. 43. Будь здорова як вода! По во́ду піти́. Пойти къ колодезю, къ рѣкѣ набирать воду. Ой пійду я, да до броду по воду. Мет. 65. За водою піти. Пойти за теченіемъ воды, т. е. исчезнуть, пропасть. Не дав мені Господь пари, та дав мені таку долю, та й та пішла за водою. Іди, доле, за водою, а я піду за тобою. Н. п. І за холодну воду не візьметься. Рѣшительно ничего не дѣлаетъ, пальцемъ не двинетъ. Увесь день Божий сидить та ґави ловить і за холодну воду не візьметься. МВ. І. 26. Нема й промитої води (кому). Постоянныя преслѣдованія (кого). І ступити мені не дасть; уже нема мені й промитої води. МВ. І. 21. Вода живуща й зцілюща. Живая и мертвая вода (въ сказкахъ). Сильна, безсильна вода (въ сказкахъ); Вода дающая и отнимающая силу. См. Сильний. Теплі води. = Вирій. Драг. 7. Ум. Водиця, водичка, водиченька, водонька.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.
— Т. 1. — С. 246.
вода́ (зменшено-пестливі — води́ця, води́чка, води́ченька, во́донька) —
1) прозора, безбарвна рідина, що становить собою найпростішу хімічну сполуку водню з киснем; опоетизована в народній творчості, оскільки з нею тісно пов’язане життя людини від народження до смерті, взагалі все земне природне життя; вважалося, що вода була від початку світу (у колядці — «що ж нам було з світа початку? Не було нічого — одна водонька», або в заклятті — «водичко, найстарша царичко», або віра в те, що посеред землі, десь в Єрусалимі, знаходиться пуп (центр) землі, звідки випливають усі річки та моря і повертаються туди); її здавна шанують як святу — у воду не можна плювати; воді поклонялися, річкам, ставкам, озерам тощо приносили жертви (у візантійського письменника VI ст. Прокопія читаємо про наших предків: «Шанують вони річку, німф і деякі інші божества, жертвують їм усім і з цих жертв ворожать»), поклоніння спостерігаємо до нашого часу, коли під Введення беруть воду в місці, де сходяться три річки, і проливають її через полум’я в підставлену миску; таким чином освячена вода особливо цілюща від хвороб та вроків; воду освячували ще до прийняття християнства, бо вірили в її очищувальну силу; водою обливалися на свята (звідси другий день Великодніх свят — Обли́ваний понеді́лок); в обряді пологів проливання води символізує розкриття джерел; у воді купаються з ритуальною метою на Купала; купаються у річці також на Водохреща (Йордань) — йорданська вода особливо корисна для здоров’я; у І. Франка читаємо: «Коли сниться чиста вода, то це значить — здоров’я (або радість, або добра новина)»; символ парування, запліднення, розмноження — у давні часи шлюби бралися при воді; кладка через річку — ще й тепер щасливе місце для закоханої пари (пор. приповідку «стою на кладці, а мила на гадці»); умитися обом молодим водою з одного джерела означає побратися («Єсть у мене криниця коло перелазу, То вмиємось, милесенький, обоє разом»); йорданська вода звідна — як умиються, то й поберуться; коли молода входить до нового двору, її кроплять водою; вода має віщу силу — дівчата дивляться у воду й бачать свого судженого; на Купала дівчата пускають вінки у воду, вірячи, що куди вінок попливе, там і суджений, не попливе — не вийде заміж, потоне — дівчина того року помре; на воді, як і на вогні, чинили в старі часи Божий суд (наприклад, у воду кидали відьом, — винна потоне, а невинна — ні, бо нечиста вода не приймає нечистого, — звідси народні афоризми «правда в воді не тоне, на огні не горить» або «вивести когось на чисту воду»); вода символізує рух(звідси фразеологізми: бага́то (чима́ло) води́ утекло́, тобто «минуло багато часу»; піти́ (збі́гти) за водо́ю, тобто «минути без вороття (про час) або зникнути, пропасти»; як вода́ зми́ла, тобто «хтось зник швидко й безслідно», небезпеку, особливо бистра вода («Не лізь у воду, не знаючи броду», пор. ще фразеологізм: пусти́вся на би́стру во́ду, тобто «взявся за якусь непевну, ризиковану справу»), завзятість («Яка вода м’яка, а камінь згложе»), час («Час, як вода, сам наперед іде»), залицяння, кохання (у піснях вода чиста — дівка мила, вода нечиста — дівка невірна, вода каламутна — дівка баламутна, пор. «Чого вода каламутна? Чи не хвиля збила? Чого ж і я така смутна? Чи не мати била?»); вода, що гасить спрагу, символізує кохану, що розділяє жагу кохання; пи́ти во́ду, ходи́ти за водо́ю — символи кохання (в обов’язок дівчини входило ходити за водою), перепра́ва ка́чки й се́лезня через воду — символ з’єднання закоханих. Тихо-тихо Дунай воду несе (А. Метлинський); Ой я гляну на чисту воду та на свою вроду (А. Метлинський); Щоб росло — як з води йшло (В. Милорадович); Будь здоровий, як вода! (побажання з давньою вірою у велику оздоровчу силу води); Іди, доле, за водою, А я піду за тобою (пісня); І за холодну воду не візьметься (прислів’я — нічого не робить);
2) жива́ вода́ — джерельна вода, особливо цілюща; хто нап’ється правдивої живої води з трьох чи семи криниць, той набуває великої сили, а недужий зцілюється; воду пили, купалися в ній, окроплювалися нею;
3) жива́ (живи́льна, живу́ща) ме́ртва вода́, цілю́ща (зцілю́ща) / безси́ла вода́ — фольклорні образи води, яка додає сили або забирає їх; у казках герої набувають нелюдської сили, коли їх окропляють живущою або цілющою (зцілющою) водою, а мертві оживають; добути такої води важко, бо її охороняє лютий змій. Ледви, ледви опівночі Серцем позираю І немощну мою думу За світ посилаю — Зцілющої й живущої Води пошукати (Т. Шевченко);
4) те́плі во́ди (див.) ви́рій;
5) йорда́нська вода́ див. Йорда́нь 1;
6) свяче́на вода́ — вода, над якою було здійснено обряд освячення;
7) во́ду пи́ти (бра́ти) = по во́ду ходи́ти — в українських народних піснях — символ єднання, кохання: «Всюди гори, всюди гори, Нігде води пити, Пішли хлопці за границю, Нікого любити»; «Коли мене покидаєш, покинь воду пити»; в іншій пісні козак дівчині каже: «Не буду я води пити, бо вода нечиста, бо у воду нападало кленового листя»; козак тут відмовляється любити, підозрюючи дівчину у зраді, а та йому відповідає: «Ай бо то не кленино, зозулине пір’я, прийди, прийди, мій миленький на моє подвір’я»; тим самим дівчина дає зрозуміти, що провина невелика і не може бути перешкодою коханню; напи́тися води́ — поширений у народних піснях символ задоволення любовної спраги (в широкому розумінні любові): «Ой, дай мені, моя мила, водиці напити Та чей те я перестану за тобой тужити»; «Звідси гора, звідти друга, Нігде води напитися: Задумав я женитися, Задумав я жінку мати, Беруть мене у солдати»; во́ду розлива́ти — символ розлуки: «Ой пий, мамо, тую воду, що я наносила, Люби, мати, того зятя, що я полюбила.— Ой не буду води пити, Буду розливати: Нелюбого зятя маю, Буду розлучати»;
8) глибо́ка вода́ — символ розуму, коли кажуть: «Глибока вода тихо плине» (про розумного статечного чоловіка, що все робить ґрунтовно, не кидаючи слів на вітер), «З глибокої криниці студена вода» (від розумної людини завжди корисна порада); водночас символ небезпеки, бо «глибока вода — видима смерть»; застерігають: «Не пхайся на глибоке» (тобто не берися за ризиковані справи, наприклад у торговельних операціях);
9) зо́ряна вода́ — вода, що залишилася на ніч під зоряним небом; у народі вірили, що така вода набирала від зірок лікувальних властивостей; тому воду (що простояла всю ніч під зорями в дійниці) треба давати корові, якій пороблено або вона дає мало молока;
10) каламу́тна вода́ — у народних піснях — символ суму: «Тече вода з-під города та скаламучена. Яка в тої Парасочки хата засмучена!»; «Тече вода каламутна. Чого, дівко, така смутна?»; у суспільному житті — символ хаосу, беззаконня («У каламутній воді рибка ловиться»); коли сниться каламутна вода — на сльози;
11) облива́ння водо́ю — магічний обряд насилання щастя-долі; в Галичині обливали молодих перед від’їздом до вінця; на Юріїв день обливали пастуха, щоб його худоба була здоровою; відомими є й великодні обливання (див. Велико́дній ти́ждень) з побажаннями щастя і здоров’я; служить також засобом примітивної магії, зокрема потребою викликати дощ;
12) пролива́ти во́ду — народнопоетичний образ ненависті, як у пісні: «Буду, синку, воду брати, буду проливати, бо лихого зятя маю, буду проклинати. — Не проливай, мамко, воду, треба людям пити, адоню ти не проклинай, буду з нею жити» або ще: «Пливе човен, води повен (повен любові), да коли б не пролився» (коли б любов не перейшла в ненависть);
13) Цари́ця Води́ див. Мо́коша.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.
— С. 106-108.
