ПОСАДИ́ТИ, саджу́, са́диш, док., перех.
1. Закопати в землю коріння саджанців, бульбу, цибулю і т. ін. для вирощування. Посадила стара мати Три ясени в полі. А невістка посадила високу тополю (Шевч., II, 1963, 13); Погріб у нас невисокий, — картопля зимою померзла, а на весну — так драглями і взялася; насилу назбирала півклуночка посадити (Мирний, III, 1954, 109); Йому вже починає віритись, що справді якогось дня за частоколом верб підійметься з води його земля і він на ній житечко посіє, і городину посадить (Стельмах, І, 1962, 454); Коло хати поралася Федора, копаючи заступом грядку.. — Бобів думаю тут посадити та трохи бараболі, — сказала до чоловіка Федора (Цюпа, Назустріч.., 1958, 15); * Образно. Парубок тут же поклав собі рибалчити, і як тільки човник черкнувся о берег, побіг до Омелька прохатися у прийми. — Рости там, де доля посадила, — відмовив дід, вислухавши його пильне прохання (Л. Янов., І, 1959, 306); [С е м е н:] Не можна так гаряче вірить у дівочу любов. Дівчина, як та верба — де посади, там і прийметься (Мороз, П’єси, 1958, 11).
Посади́ти сад (парк і т. ін.) — закопати на певній площі саджанці дерев, кущів і т. ін., щоб з них виріс сад, парк і т. ін. Біля школи садок учителі з учнями посадили (Вишня, День.., 1950, 14); Ми нові гаї посадим, Щоб земля була весела, Як веселе птаство в лісі, Як веселі дерева (Рильський, III, 1961, 156).
2. Допомогти кому-небудь або примусити чи запросити когось сісти. Царя на дзиглик посадили, А самі [вельможі] мовчки одступили (Котл., І, 1952, 171); Гудзь поклав Андрієві на плечі свої здоровенні руки і посадив (Коцюб., II, 1955, 17); [Кобзар:] Ху! та душно ж у хаті як. Посадіть мене де-небудь, я трохи спочину — віддишуся (Мирний, V, 1955, 110); Шахтар засміявся беззубим ротом: — Народ там дружний, а тут ще сусідні шахти дали підсобки. А сказано, дружні сороки і орла посадять! (Панч, Синів.., 1959, 20); // Піднявши, допомогти комусь сісти на що-небудь високе. Одягла його в червоний В жупан дорогий. Посадила на коника… (Шевч., II, 1953, 184); Радісні, галасливі, як пташенята, діти юрмилися довкола коня, навперебій хапалися за стремена, просили батьків, щоб посадили в сідло. Дорослі висаджували їх по черзі (Гончар, III, 1959, 457); // Допомогти зайняти місце у вагоні, автобусі і т. ін., влаштувати кого-небудь для поїздки, переїзду тощо. Кинувсь Кармель, вивів волів на шлях, посадив дівчину на віз, сам сів коло неї, й поїхали (Вовчок, І, 1955, 351); Я покликала Лізочку, посадила її у фаетон з Аллою Михайлівною та й сама мусила поспішитись додому (Л. Укр., III, 1952, 614).
◊ На кіл посади́ти кого, заст. — те саме, що На па́лю посади́ти кого (див. па́ля). Один [запорожець] утопився У Дніпровім гирлі, Другого в Козлові На кіл посадили (Шевч., II, 1963, 151); На па́лю посади́ти див. па́ля; На поса́д посади́ти див. поса́д2; Не зна́ти, де посади́ти кого: а) радіючи гостеві, виявляти до нього особливу увагу, шану і т. ін. — От хто мене вітав! Не так, як Балашиха. І, господи! не знали, де й посадити мене.., — хвалилася Кайдашиха (Н.-Лев., II, 1956, 322); Що вже раді були йому всі — не знали, де посадити, з чого почати розпитувати та з чого про свої новини розповідати (Головко, II, 1957, 180); б) виявляти ніжне піклування про кого-небудь, оточувати когось турботами, увагою і т. ін. Аж три пари на радощах Кумів назбирали Та ввечері й охрестили І Марком назвали. Росте Марко. Старі мої Не знають, де діти, Де посадить, де положить І що з ним робити (Шевч., І, 1963, 312); Посади́ти кво́чку — підкласти під квочку яйця для виведення курчат.
3. за що або з інфін., розм. Примусити кого-небудь або загадати комусь щось робити (звичайно сидячи). Загадали мені прясти, а Одарку посадили гаптувати (Вовчок, І, 1955, 45); Після такої твердої науки в школі у дяка.. його посадили за гражданську граматку (Н.-Лев., І, 1956, 175); // ким, за кого, на що, розм. Призначити або обрати кого-небудь на якусь посаду, доручити комусь яку-небудь роботу. Незабаром старий письмоводитель умер, а Шавкуна посадили на його місце (Мирний, І, 1949, 372); Та коли б він.. приїхав тепер з Кавказу або з Сибіру, невідомий, і через місяць засяяв би, як Бєлінський, завтра ж партія посадила б його редактором столичної газети (Довж., III, 1960, 188).
Посади́ти на престо́л див. престо́л; Посади́ти на стіл див. стіл2.
4. у сполуч. з ім., що означають продукти харчування, на що, розм. Обмежити чимсь у харчуванні; годувати чим-небудь одним, не даючи їсти нічого іншого. [Погода:] Добре! З завтрашнього дня я вас обох посаджу на картоплю (Корн., Чому посміх. зорі, 1958, 19).
Посади́ти на діє́ту кого — призначити кому-небудь певний режим харчування (звичайно з лікувальною метою).
◊ Посади́ти на казе́нні хліба́ (харчі́) кого, заст., ірон. — ув’язнити. Усі казали: от, чого доброго, Йосипенка посадять на казенні хліба (Мирний, IV, 1955, 208); Посади́ти на хліб та на во́ду кого: а) не давати нічого, крім хліба й води. [Куче:] Там [у холодній] він вас посадить на хліб та на воду, співайте собі там, скільки душа забажає (Л. Укр., IV, 1954, 231); б) ув’язнити.
5. перев. у сполуч. із сл. в тюрму, під арешт, за грати і т. ін., розм. Ув’язнити, позбавити волі; засадити (у 2 знач.). Окули люде і цього. Заперли в щелепи удила І в Вавілоні посадили В тюрму глибоку (Шевч., II, 1963, 375); Узяли Чіпку, п’яного, силоміць посадили в чорну (Мирний, І, 1949, 264); — Знайдуть Северина — обох за грати посадять (Тют., Вир, 1964, 272); — Взяли отак, посадили хлопця, а за що, спитай? (Гончар, II, 1959, 138).
◊ Посади́ти на ланцю́г (на ланцюги́) див. ланцю́г.
6. розм. Помістити або поселити кого-небудь кудись, десь. Посадили її ув одну хату, Павла у другу (Вовчок, І, 1955, 175); Виросло оселище на її очах. Посадив там людей князь Володимирко, син Ярослава Осмомисла (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 34); // Помістити де-небудь, усередину чогось упійману тварину, пташку і т. ін. — Та й посаджу його [коника] у ту клітку. Буду годувати, то він великий.. виросте (Мирний, І, 1954, 168).
7. Помістити в гарячу піч для випікання, обпалювання тощо. Посадивши коровай та шишки в піч, молодиці помили руки, заслали столи скатертями (Н.-Лев., III, 1956, 73); — Ну, ти йтимеш на роботу чи ні? — Посаджу хліб, — тоді піду (Тют., Вир, 1964, 68); * Образно. — Ні, вже, мабуть, шкода перемішувати тісто, вийнявши з печі! Яке посадили, таке і спечеться (П.Куліш, Вибр., 1969, 174).
8. ав. Скерувавши до землі, примусити опуститися, сісти на землю (літак або який-небудь інший літальний апарат). Чаров майстерно посадив важкий літак на якійсь невеликій галявині, ледве не врізавшись носом у стіг сіна (Минко, Повна чаша, 1950, 214); Для Тоні це було мов кіно дивитись, як Сіробаба, посадивши неподалік свого кукурузника, вилазить з кабіни, сплигує на землю (Гончар, Тронка, 1963, 70).
9. розм. Розташувавши певним чином, прикріпити, пришити і т. ін. де-небудь щось. На стареньких штанях посадила [мати Сергія] красиву нову латку (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 55); // безос. — Та вже й посадило той горб [на дорозі], неначе оту гулю на твоїй лисині, куме! (Н.-Лев., II, 1956, 269).
Посади́ти пля́му (кля́ксу) — забруднити поверхню чого-небудь чимсь. Жан посадив пляму з сметани на адміральську тужурку (Коцюб., II, 1955, 388); Посади́ти [собі́] гу́лю — сильно вдарившися, набити собі гулю. — От бісова приземленість людського роду! — пробурчав він незлобиво. — Нема того, щоб вищі одвірки ставити. Отаку гулю посадив (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 97); Дверцята вузькі й низькі. Якщо добре не нагнутися, можна ненароком посадити собі на лоба добру гулю (Вітч., 9, 1964, 142).
10. розм., рідко. Надіти, насадити. Юрась нічого не відповів, але хвацько посадив капелюха на потилицю і потягнув цигарку (Чорн., Визволення, 1949, 123); Тоня рішуче посадила на носа окуляри і вийшла з роздягальні (Собко, Матв. затока, 1962, 15).
11. перен., розм. Поставити в незручне становище; перемогти в суперечці. Знала Череваниха, що сказати: так і посадила Шрама, мов горщок од жару одставила (П. Куліш, Вибр., 1969, 66).
◊ Посади́ти в кало́шу див. кало́ші; Посади́ти на лід див. лід.
12. розм., рідко. Нерозумно витратити гроші на що-небудь; розтринькати. Коли яка копійка йому трапиться, він її посадить (Барв., Опов.., 1902, 276).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 306.