Про УКРЛІТ.ORG

хоч

ХОЧ1, ХОЧА́, спол.

1. допустовий. Уживається у складнопідрядних реченнях з логічною невідповідністю між змістом складових частин; відповідає за значенням словосполученню незважаючи на те, що; ужитий на початку підрядного речення, сполучає допустове підрядне речення з головним. Хоч сахарня давно вже закинена, розсипалася і заросла травою, в порожніх будинках її раз у раз вчувався шум, немов гомін машин і робітників лишився на старому житлі (Коцюб., II, 1955, 7); З обличчя молодого студента не сходив вираз таємного болю, терпіння, хоча після першого погляду се годі було примітити (Хотк., І, 1966, 39); Поезія співає в серці, хоч її й не витягнеш на папір (Досв., Вибр., 1959, 24); // Уживається з протиставними сполучниками а,але, та,проте, зате, однак, все ж і т. ін. в головному реченні. Хоч мороз і припікає, зате комарів немає (Укр.. присл.., 1963, 238); Чіпці хоч і гірка була материна догана, та недавня радість тихомирила його серце (Мирний, І, 1949,349); Під сіточкою опинився [голубок].. Чи сіточка гнила, Чи так воно вже склалось — Хоч ніжку натрудив, хоч крилечко пом’ялось, Одначе вирвався і полетів (Гл., Вибр., 1951, 76); Нога все-таки болить, хоч не дуже, а все ж болить (Л. Укр., V, 1956, 30); Хоч на історії дід і не знався, та все ж із ним цікаво було побалакати (Хотк., І, 1966, 80); Хоча було холодно, проте хуторяни, жаліючи чобіт, прийшли босі (Гончар, III, 1959, 222); // Уживається перед словом або зворотом з допустовим значенням у простому реченні. Дівчинка, хоч невеличка, теж не гуляла: воду бралася сусіді носити, у городі в неї полоти (Вовчок, І, 1955, 368); З виду дід був древній, столітній, хоч ще кремезний (Мирний, І, 1954, 165).

2. допустовий, з інфін. або наказ. сп. Ужитий на початку підрядного речення, сполучає порівняльно-допустове речення з головним; виражає припущення, певну межу, ступінь вияву чого-небудь або можливий наслідок чогось. Їсти — хоч свої пальці гризти (Укр.. присл.., 1963, 57); Як те паня, як ту дитину, У намистах водив! Та знемігся неборака — Хоч продавай хату Та йди в найми (Шевч., II, 1963, 127); — А на голові неначе куделя, хоч бери веретено та й пряди княгиню на починки,— жартував далі Кривоніс (Н.-Лев., VII, 1966, 131); — Біда з ними. Читають, читають, а тоді як зведуться, так хоч водою розливай (Тют., Вир, 1964, 511); — Ніякий мур ще нікого не втримав,— озвалася нарешті Марися Павлівна.— Хоч і до неба вимуруйте його! (Гончар, Бригантина, 1973, 77); // У поєднанні з часткою би, б пов’язує частини речення, вживаючись перед кожною з них і надаючи реченню твердження, протилежного тому, на яке можна було б розраховувати, якого можна було б сподіватися. В той час Скирти і клуня зайнялись, І зорі зникли. Хоч би слово, Хоч би де голос обізвавсь (Шевч., II, 1963, 33); Катря прощалася так само, як віталась… Хоч би вона лице запечалила! Хоч би озирнулася разочок! (Вовчок, I,1955, 257); Йому ввижається Галя. Така ж весела, хороша, хоч би на крихту змінилася (Мирний, І, 1949, 332); [Матрона (соромливо закриваючись):] Матрона варвара цілує! Ганьба!.. [Патрицій:] А чоловік стоїть і — хоч би слово! (Л. Укр., II, 1951, 539); — Потім, як говорив він з-за стола, очей вже не зводила з нього, а він хоч би раз глянув (Головко, II, 1957, 148); — І всю зиму надворі босоніж перебігали [діти], а хоча б яке бухикнуло раз (Стельмах, І, 1962, 222).

[А&́130; та] хоч би й (хоча́ б і)…— поєднуючись з дієсловами мин. ч., виражає припущення.— Ні, паночку,— Ягня йому мовляє,— Водиці я не сколотив. Бо ще й не пив: А хоч би й пив, то шкоди в тім немає (Гл., Вибр., 1951, 39); — Цього не скажу, бо нічогісінько не знаю. Та хоч би я й знала, то про це тобі не сказала б (Н.-Лев., VII, 1966, 154).

&́9671; Ви́дно, хоч го́лки збира́й див. ви́дно; [Те́мно,] хоч о́ко ви́коли див. вико́лювати; Хоч відбавля́й див. відбавля́ти; Хоч ві́ником мети́ див. ві́ник; Хоч ві́шайся див. ві́шатися; Хоч вовкі́в гони́ (ганя́й) див. вовк; Хоч во́вком вий — уживається для вираження відчаю, розпуки.— Ти бачив, Васю, як танцюють чоловіки, коли вони самі? ..Який страшний, самітницький, хоч вовком вий, сум лежить на дні їхніх очей (Загреб., Спека, 1961, 26); Хоч водо́ю розлива́й див. вода́; Хоч в о́ко (в о́чі, у ві́чі) стрель (стре́льни, дай); Хоч о́ко (о́чі) ви́йми (ви́бий, ви́коли); Хоч о́ком світи́ див. о́ко1; Хоч ву́ха затика́й див. ву́хо; Хоч гать гати́ див. гати́ти; Хоч голово́ю товчи́ об стіну́ див. товкти́; Хоч гре́блю гати́ (нагати́) див. гре́бля; Хоч до ра́ни клади́ див. ра́на; Хоч до ра́ни приклада́й (приклади́) див. приклада́ти; Хоч живце́м лізь (ляга́й) у зе́млю (у домови́ну); Хоч живце́м помира́ти (ги́нути) див. живце́м; Хоч заби́й див. забива́ти; Хоч заби́йся див. забива́тися; Хоч зали́йся див. залива́тися; Хоч запали́ див. запа́лювати; Хоч зарі́ж (зарі́жте) див. зарі́зати; Хоч з гарма́ти стріля́й див. гарма́та; Хоч здо́хни див. здиха́ти1; Хоч з колі́на ви́лупи див. вилу́плювати; Хоч з лиця́ во́ду пи́ти (пий) див. вода́; Хоч з мо́сту [та] у во́ду див. вода́; Хоч з (із) ха́ти тіка́й див. тіка́ти; Хоч карти́ну малю́й — дуже гарний на вроду. Йому подобається і їхня [близнят] ніяковість, і їхня упертість, і молода сила, що проглядає навіть крізь незграбну одежу. «Одягни їх полюдськи — і хоч картину малюй» (Стельмах, І, 1962, 80); Хоч кіл (кіло́к) на голові́ теши́ див. голова́; Хоч коне́м грай див. гра́ти2; Хоч коти́ гарма́ти див. коти́ти; Хоч коти́ся див. коти́тися1; Хоч кошеня́т бий див. кошеня́; Хоч кричи́ гвалт — те саме, що Хоч кричи́ про́бі (див. про́бі); Хоч кричи́ про́бі див. про́бі; Хоч крізь зе́млю прова́люйся; Хоч крізь зе́млю провали́тися див. прова́люватися; Хоч круть-ве́рть, хоч верть-кру́ть див. круть-ве́рть; Хоч круть, хоч верть див. круть; Хоч лопа́тою горни́ (греби́, загріба́й і т. ін.) див. лопа́та; Хоч ло́пни див. ло́пати1; Хоч ляга́й та вмира́й (помира́й); Хоч у я́му (домови́ну, моги́лу і т. ін.) ляга́й див. ляга́ти; Хоч малю́й, хоч цілу́й див. малюва́ти; Хоч мене́ (його́) ріж (рі́жте і т. ін.) див. рі́зати; Хоч мотузки́ крути́ див. крути́ти; Хоч ноже́м ріж див. рі́зати; Хоч обі́ддя гни див. обі́ддя; Хоч одни́м о́ком гля́нути (подиви́тися і т. ін.)— тільки поглянути, подивитись. — Раз уже опинилась в селі, чому б і не зайти. Хіба ж не цікаво хоч одним оком глянути, в яку халепу мало не вскочила була! (Головко, А. Гармаш, 1971, 265); Хоч пан, хоч пропа́в див. пан; Хоч провали́ся див. прова́люватися; Хоч провали́ся в безо́дню див. прова́люватися; Хоч розірви́ся; Хоч надво́є розірви́ся див. розрива́тися1; Хоч святи́х вино́сь [із хати] див. святи́й; Хоч [сядь та й] плач; Хоч [ти] плач див. пла́кати; Хоч [ти] лу́сни див. лу́снути; Хоч тіка́й на край сві́та див. тіка́ти; Хоч трі́сни див. трі́скати; Хоч уби́й (уби́йте) див. убива́ти1; Хоч у во́ду скачи́ (стриба́й і т. ін.) див. вода́; Хоч у ву́хо вбгай (бгай) див. ву́хо; хоч умри́ див. умира́ти; Хоч у пе́кло — про безвихідне становище, про стан відчаю; Хоч у ра́мці (рямця і т. ін.) вправ див. вправля́ти1; Хоч утіка́й з ха́ти див. утіка́ти.

3. тільки хоч, розділ. Уживається на позначення того, що з ряду перелічуваних предметів, явищ, дій і т. ін. можливе тільки щось одне. Хоч їж, хоч дивись, а щоб ціле було і неголодний був! (Укр.. присл.., 1963, 87); — Може, в тебе, Тихоне, немає дома хліба печеного? То дамо. А на завтра — хоч сходю [сходжу], а хоч пошлю Христю та й учинимо (Головко, II, 1957, 137).

4. протиставний. Уживається для вираження протиставного зв’язку між сурядними реченнями або між однорідними членами простого речення; відповідає за значенням словам однак, проте, але і т. ін. Щось мусило статися незвичайне. Що саме, Остап не знав, хоч догадувався (Коцюб., І, 1955, 377); Юзі не казали, що Зоня приїхала вмисне для неї, бо й сама Зоня не мала того знати, щоб «не заносилась» дуже, хоча спритна Зоня хутко про те догадалась (Л. Укр., III, 1952, 647); Він не сказав їй ні слова осуду, хоча краще б сказав, аніж ховати його під маскою своєї директорської витримки (Гончар, Бригантина, 1973, 75); Витираючи сльози, нахилилася [мати] до своєї дитини: — Іди, сину, щасливим, хоча де те щастя, коли вже війна (Стельмах, І, 1962, 472).

5. тільки хоч. Відповідає за значенням єднальному сполучнику «і» при переліку. І що є у нас, хоч скотинка, хоч хлібець на току, худобинка у скриньці, так сьому так усе без порчі й бути? (Кв.-Осн., II, 1956, 22); Нічого нового він [лікар] мені не сказав: ванни ті ж самі, температури, тієї ж самої, ходить на їх коли вгодно, хоч рано, хоч пізно, все одно (Л. Укр., V, 1956, 13).

ХОЧ2, ХОЧА́, част.

1. видільна. Виділяє один із членів речення за ознакою допустовості; близька за значенням до слів: принаймні, в усякому разі. Де кінь покачається, там хоч шерсть та останеться (Укр.. присл.., 1963, 263); У Почаєві святому Ридала-молилась [Ярина], Щоб Степан той, доля тая, Їй хоча приснилась (Шевч., II, 1963, 337); «Піду я хоч одвідаю свою матусю»,— думає [Наталя] (Вовчок, І, 1955, 100); — Дивись, кажу, батько від дому одбився, щоб хоч не бачити, який у нас непорядок (Мирний, I, 1954, 167); Роман пішов навздогінці за нею, щоб надивитись на неї хоч здалеки (Н.-Лев., VI, 1966, 310); — Це просто мов щире бажання хоч чим-небудь підкреслити повагу і симпатію до вас (Довж., І, 1958, 488);— З тобою можна хоч коли-небудь до ладу поговорити? (Стельмах, II, 1962, 311).

2. тільки хоч, обмежувально-видільна. Близька за значенням до слів: тільки, лише. [Орест:] Часом я цілий день стараюсь почути від вас хоч одно ласкаве слово (Л. Укр., II, 1951, 43); — Сьогодні вранці в село приїхали стражники. Вони підуть на панське поле, і хай-но якийсь писок хоч писне, дадуть такого бобу, що й на печі не всидить (Стельмах, І, 1962, 572).

3. підсил. Уживається для підсилення висловленого тим словом або словосполученням, якого стосується; близька за значенням до слів: навіть, хай навіть. Се мене й господь не помилує, коли впаде хоч слізка з моїх очей за себе самую (Вовчок, І, 1955, 18); Була в Охріма сіра Свита, Так хороше пошита: Іззаду вусики з червоного сукна, На комірі мережечка така, що на,— Хоч голові носити! (Гл., Вибр., 1951, 31); — Ти оце наважилась од мене втекти і ладна вийти заміж хоч і за сажотруса,— сказала мати (Н.-Лев., VI, 1966, 57); // У сполученні з ласткою би, б: а) уживається з тим самим значенням. Тиховичеві осміхнулась перспектива живої діяльності хоч би у чужому краї, на користь чужому людові (Коцюб., І, 1955, 223); [Патрицій:] Ти думаєш, вони надовго скинуть [ярмо]? [Неофіт-раб:] Хоч би на мить, і то вже варто праці! (Л. Укр., II, 1951, 238); б) виражає настійливе побажання, сподівання; у значенні добре було б. Трохи не вмер Кирило Іванович, як побачив свою матір.. Хоч би хоч не звала сином!.. Подумав би [пан], що за ділом яка стороння (Мирний, І, 1954, 158); — Та хоча б вижив… Славний він хлопець (Гончар, III, 1959, 165); — Як же там Горпина Трифонівна поживають? Хоча б коли до нас у гості прийшли, онуків відвідали… (Тют., Вир, 1964, 76).

&́9671; Хоч би брово́ю моргну́в див. брова́; Хоч би госпо́дь посла́в див. госпо́дь; [А&́130 та] хоч би й так — уживається як відповідь, що виражає припустимість чого-небудь; немає нічого особливого, незвичайного. — Чого це ти така спішна? Чи не думаєш ти часом іти заміж? — сказала мати.— А хоч би й так! (Н.-Лев., VI, 1966, 60); [Прісцілла:] Так то ж не марево, то справжнє місто. [Руфін:] Та хоч би й так. Воно мені чуже (Л. Укр., II, 1951, 507); У неї ревниво блиснули очі: — До своєї селючки рвешся? — А хоч би й так… (Тют., Вир, 1964, 186); Хоч [би] півсло́ва (півслове́чка) див. півсло́ва, півслове́чка; Хоч би [тобі́] ву́сом моргну́в див. ву́са; Хоч би [тобі́, собі́, вам] ву́сом (у́сом, ву́хом, брово́ю) пові́в (повели́) див. пово́дити1; Хоч і…— уживається при відокремлених словах у значенні хай навіть, нехай. І ще зранку.. понадівали хто нову свиту, хто китаєву юпку, хто ще батьківський, хоч і старий, та жупан (Кв.-Осн., II, 1956, 19); [Милевський:] Шлюб — се кайдани, хоч і золоті, а кохання не любить кайданів (Л. Укр., II, 1951, 23).

4. видільна, перев. у поєднанні з часткою б и, б. Уживається перед тим словом або словосполученням, якого стосується; близька за значенням до слів: наприклад, приміром. — От хоч би й я… якби люди по правді жили, чи терпіла б я.. те горе та нужду, що прийшлось витерпіти (Мирний, І, 1949, 277); Ви нічого, на жаль, не пишете ані про себе й свої роботи, ані про одеські новинки, хоч би літературні (Коцюб., III, 1956, 209); — Міномет має велике майбутнє. Візьми хоча б «катюші» — найкращі сучасні міномети… (Гончар, III, 1959, 84); — Таке нещастя може з кожним прилучитися. От хоча й зі мною раз було… (Тют., Вир, 1964, 16).

5. підсил. Входить до складу словосполучень із займенниками (хто, що, який, який-небудь і т. ін.) або прислівниками (де, коли, куди, як, як-небудь і т. ін.) і надає вислову означального значення: будь-який, всякий. Хоч де — у всякому місці, байдуже де; будь-де. Біда біду хоч де, то знайде (Укр.. присл.., 1963, 39); Хоч коли́ — у всякий час, байдуже коли; будь-коли; Хоч куди́: а) у всяке місце, байдуже куди; будь-куди. У кінці язика можна допитатися хоч куди (Укр.. присл.., 1963, 288); [Аквіла:] Хоч куди подайся — вмерти треба, як не тепер, то згодом (Л. Укр., II, 1951, 486); б) див. куди́; Хоч хто — все одно, байдуже хто; всякий, будь-хто.— Почув би ти, що Шпак розумний каже,— Завидно стане хоч кому (Гл., Вибр., 1951, 75); Грицько бачив: Чіпка хоч кого підхилить під себе, й боявся… боявся за Христю!.. (Мирний, І, 1949, 297); Хоч [би] що — все одно, байдуже що, що завгодно; будь-що. Та хоч що там хай кажуть, а вона знає одне: з любові народився [Порфир] (Гончар, Бригантина, 1973, 84); Хоч би що він думав, хоч би що робив, а якась потаємна думка точить його серце (Чаб., Балкан. весна, 1960, 277); Хоч як — як завгодно; як-небудь, абияк. Орлик аж на шляху дожене [дідуся] і, хоч як його відганяй, таки сяде дідусеві на плече (Гончар, Бригантина, 1973, 106); Хоч яки́й — все одно який, байдуже який; будь-який. [Кай Летіцій:] І хоч який він є в житті осібнім, а все ж він добрий римський громадянин (Л. Укр., II, 1951, 361).

6. модальна. Виражає можливість або неможливість, схвалення або несхвалення висловлюваної думки, її логічну оцінку з погляду ймовірності, реальності прямого ствердження і т. ін. — То я, мабуть, стану тепер за хліб. А там, як зароблю, тоді й за гроші…— Добре… Хоч і так зроби, сину (Мирний, І, 1949, 323); — Ну, а тепер хоч і прощавайте! — підійшов [Артем] до Остапа, що крайній од порога сидів на призьбі, простяг руку (Головко, II, 1957, 425).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 134 - 135.

Хоч, хоча, хочай, хочень, сз. = Хоть. Хоч нічого їсти, та весело жити. Посл. Як збрешеш, то хоча надсядься, на ласку послі не понадься. Котл. Ен. Пусти дочку на улицю хочай подивиться. Чуб. V. 901. Хочень Кам’янець невеликий здається, коли людей у йому багато жиє. Камен. у. Хоч що…. Что бы ни… Хоч що буде, — не оглядайсь. Грин. І. 67. Хоч хто…. Кто-бы ни…. Хоч хто казатиме, — не слухайсь. Хоч де… Гдѣ бы ни…. Хоч де будеш, то я тебе знайду. Васильк. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 412.

вгору