КРУТЬ-ВЕ́РТЬ, присудк. сл., розм. Уживається на позначення швидких, рвучких рухів, раптових поворотів у різні боки. Комар круть-верть — на ніс присів,— Лев клацнув, не вловив (Гл., Вибр., 1951, 133); Скільки б не тримав [Яків Степанович] у руці [пташку], все головою — круть-верть (Літ. Укр., 2.IV 1968, 4); // перен. Спритно діючи, досягати чогось. Хапко-круть-верть і вже в нашому повіті, під Маківцями (Вовчок, VI, 1956, 275).

◊ Хоч круть-ве́рть, хоч верть-кру́ть— те саме, що Хоч (чи) круть, хоч (чи) верть (див. круть). Я вже і сюди і туди, а воно хоч круть-верть, хоч верть-круть — все одно (М. Ол., Чуєш.., 1959, 50).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 378.