ЖИВЦЕ́М, присл.
1. У живому стані, живим. Кажуть, за старого князя людей живцем у землю ховали (Мирний, IV, 1955, 25); Ночами Лукії снились.. кури, яких вона чомусь живцем ковтала, вони кудкудакали в шлунку (Донч., III, 1956, 23); * Образно. Світ [після Жовтневої революції] розколовся на дві системи: систему вмираючого капіталізму, що живцем розкладається, і систему зростаючого і всеперемагаючого соціалізму (Іст. УРСР, II, 1957, 59).
◊ Вме́рти живце́м; Похова́ти себе́ живце́м — відмовитися від нормального способу життя, вести одиноке, позбавлене всіх радостей життя. Тут уже й «студії» не помогли, я вже ні фальшу, ні правди не чула, я погасла, я вмерла живцем (Л. Укр., III, 1952, 709); Живце́м узя́ти кого — захопити кого-небудь живим. Повелено [Кармеля] стріляти, якщо не можна буде живцем взяти (Вовчок, І, 1955, 369); Ї́сти (з’ї́сти) живце́м — не давати спокою настирливими доріканнями, лайкою; допікати, мучити. В кінці вересня маю платити до банку. Як не заплачу, то заїдять мене живцем! (Коцюб., III, 1956, 278); [Хоч] живце́м лізь (ляга́й) у зе́млю (у домови́ну); [Хоч] живце́м помира́ти (ги́нути) — про надзвичайно скрутне становище. — Так мені остогидла хата-пустка, так докучило раз у раз німувати, що хоч бери, старий діду, та лізь живцем у землю… (Коцюб., І, 1955, 42); Ні з ким порадитись, ні з ким словом перекинутися, — таке, що хоч живцем лягай у домовину (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 15); [Тиберій:] Так, нещасні, потомились!.. [Всі:] Що хоч живцем тут помирати! (Кроп., V, 1959, 259); Руки здорові, а приходиться.. гинути живцем (Фр., II, 1950, 10).
2. перен. Цілком, повністю, без будь-яких змін. Сюди нам Федькович живцем переніс Гейнівську Лорелею (Фр., XI, 1952, 418); Були там [у Києві] у нього деякі радощі, але було й таке, що хотілося живцем вирвати з пам’яті (Гур., Друзі.., 1959, 54).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 528.