ГРЕ́БЛЯ, і, ж. Гідротехнічна споруда, що перегороджує річку або інший водотік для створення водосховищ, одержання енергії і т. ін. Серед села лиснів широкий ставок, чорніла довга гребля (Н.-Лев., III, 1956, 317); На обох берегах Сухого Ташлика колгоспні грабарі возили землю для греблі (Руд., Остання шабля, 1959, 393); * Образно. Хай хорват потисне руку українцю, Хай братання гребля виросте нова! (Рильський, Мости, 1948, 98).

◊ Хоч гре́блю гати́ (нагати́) — дуже багато, велика кількість кого-, чого-небудь. [Тарас:] Пробував у Катеринославі на роботу стати, але там таких, як я, хоч греблю гати… (Корн., І, 1955, 159).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 163.

Гре́бля, лі, ж. Плотина. Тиха вода греблі рве. Ном. № 3030. Ум. Гре́белька. Водиця гребельку прорвала. О. 1861. IV. 62.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 324.

гре́бля — штучна перегорода на річці або іншому водотокові; гать; символ перешкоди; з одного боку греблі вода глибока й тиха, а з дру­гого, — спадаючи з гори, вона кле­котить і вирує, тому в народній сві­домості гребля асоціюється з нечис­тою силою («Мутить, як у греблі біс»); кажуть: «Тиха вода греблі рве», тобто вперта праця переборює всі­лякі перешкоди. В кінці греблі шум­лять верби, що я насадила (пісня).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 154.