ВІ́НИК, а, ч. Зв’язаний жмуток віниччя, лозин, гілок для підмітання долівки, підлоги, обмітання чого-небудь тощо. Ухопила [Оксана] віник та давай хату мести… (Кв.-Осн., II, 1956, 431); Ряженко обмів у сінях віником чоботи, збив шапкою сніг з чумарки (Мик., II, 1957, 284); В лазні ми з шофером парились самі.. Ми нахльостались віником, надихались парою, скільки нам хотілось (Ю. Янов., І, 1958, 383); * Образно. Між гребенкуватими стріхами.. розчепірюються віники мідяних антен (Рудь, Гомін.., 1959, 85).

◊ До нови́х ві́ників пам’ята́ти — дуже довго пам’ятати. — Даймо йому доброї прочуханки, щоб пам’ятав до нових віників, — загукали бурлаки (Н.-Лев., II, 1956, 203); Хоч ві́ником мети́ — нікого, нічого немає; пусто. Пусто було і на Ринковій площі, хоч мети віником (Козл., Ю. Крук, 1957, 228).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 677.

Віник, ка, м.

1) Вѣникъ. Не шелести, як віник по хаті. Ном. № 3164. Пам’ятатиме до нових віників. Ном. № 3646.

2) Названіе вола, часто махающаго хвостомъ. КС. 1898. VII. 46. Ум. Віничок.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 238.

ві́ник — зв’язаний жмуток віниччя, лозин, гілок для підмітання до­лівки, підлоги, обмітання чого-небудь (загадка: «Скручене, зв’язане, а по хаті гайда»); символ чистоти і ладу в помешканні, «у добрім гос­подарстві», бо порушення такого ладу — ознака безгосподарності, пор. у пісні: «Вийшов же я з хати Та взявся вітати, А дівчина за віни­ка хату підмітати. Бодай же ти, дівчинонько, Того не діждала, Та й щоб ти при гостях Хату замітала»; оскільки віник асоціюється безпо­середньо зі сміттям, то виступає водночас і символом нечистоти, тому не можна тим віником, що замітають хату, підмітати чистий святий вогонь у печі; також сим­волізує оберіг, виступає охорон­ним засобом проти нечистої сили, зокрема ним здійснювали обряд вибивання уроків з дитини, вики­даючи його потім за поріг хати; стертий віник називають деркачем (драпако́м, драпаче́м), який симво­лізує щось обсмикане, обірване. Не шелести, як віник по хаті (М. Номис); Баба вловила, в міх положила, деркачем била (М. Но­мис); фразеологізми: до нови́х ві́ників пам’ята́ти — дуже довго пам’я­тати; хоч ві́ником мети́ — нікого, нічого немає; пусто.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 96.