ЛО́ПАТИ1, аю, аєш, недок., ЛО́ПНУТИ, ну, неш, док. Те саме, що ло́патися. Дорогою вже текла річка, в калабанях лопали бульки (Трубл., II, 1955, 113); Пухирці його [вуглекислого газу] при виході з води лопають із дзвінким шелестом (Геол. Укр., 1959, 678); В обох ногах прикре почуття, ніби жили мають лопнути (Л. Укр., V, 1956, 188); Почали з’їжджати з гори, як на кобильчині наритники лопнули (Ковінька, Кутя.., 1960, 47); Тонкий мотузок натягнувся — здається, ось-ось лопне. Але він був міцний і не лопався (Трубл., І, 1955, 184); Здавалося, що уряд Керенського мав бути сильним, бо йому обіцяли підтримку буржуазні союзні уряди, але він лопнув (Ленін, 30, 1951, 3).
◊ Ло́пнути від смі́ху див. сміх; Неха́й о́чі ло́пнуть кому — вживається для висловлення запевнення в чому-небудь. — Їй-богу! — ударив він в груди. — Нехай лопнуть мені очі (Смолич, II, 1958, 61); Хоч ло́пни — про марні зусилля зробити що-небудь, досягти чогось. Хоч лопни, а риба не ловиться (Номис, 1864, № 13517).
ЛО́ПАТИ2, аю, аєш, недок., перех. і без додатка, вульг. Їсти; тріскати. [Настя:] А лопає бісова дітвора так, що й харчів на них не настачиш, скоро й вуха об’їдять (К.-Карий, II, 1960, 171); — Лопай, нечиста сило! — Я вже сказав: ми не лопаєм, а годуємось, як і належить людям благородним! (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 436).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 545 - 546.