УТІКА́ТИ1 (ВТІКА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УТЕКТИ́ (ВТЕКТИ́), утечу́, утече́ш; мин. ч. уті́к, утекла́, ло́, док.
1. Швидко відходити, відбігати, намагаючись уникнути якоїсь небезпеки, врятуватися від переслідування і т. ін. — Чого це ти, Денисе, так засапався? Чи втікав од кого? Чи за тобою хто гнався? — спитав Роман (Н.-Лев., VI, 1966, 351); Враз від греблі почулося вовче виття. Дівчата завищали не своїми голосами, кинулись утікати (Стельмах, І, 1962, 57); Ви не знаєте самі, що се втекло від вас: чи зайчичок стрибнув, чи пташечка пурхнула, чи дівчинка зникла (Вовчок, І, 1955, 339); Плавні горіли.. Коли швидше побігти — можна ще втекти (Коцюб., І, 1955, 364); Блиснувши чорною сталлю, ринув [ворон] головою вниз в кількох десятках метрів від дороги. — Добивай! Утече! — закричав Сергій (Тют., Вир, 1964, 139).
2. Поспішно відступати. Розбите польське військо утікало з поля (Кач., II, 1958, 423); Зловісно посміхався Бенедикт і звелів почати бій. Але руські не втікали (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 242); // Рятуватися втечею, відчуваючи страх перед кимсь, чимсь. — Три якісь багаті пани втікали од гайдамаків та запорожців з України в Польщу та й закопали своє добро (Н.-Лев., VI, 1966, 334); Прийшов до Києва Радзівілл із литвинами, усе попалив і пограбував, а міщани, сівши на байдаки, мусили до Переяслава втікати (П. Куліш, Вибр., 1969, 69); — Бійся бога, милий побратиме! Що за слово ти оце промовив? Чи на те ж браталась я з тобою, аби мала так ганебно зрадить? Коли хочеш, утікаймо вкупі, — дужий кінь мій нас обох врятує (Л. Укр., І, 1951, 387).
&́9671; Хоч утіка́й з ха́ти — те саме, що Хоч з (із) ха́ти тіка́й (див. тіка́ти). Пан як пан, та панята — хоч утікай з хати (Укр.. присл.., 1963, 110).
3. Самовільно, потай іти, від’їжджати і т. ін. звідкись кудись, до когось; здійснювати втечу з тюрми, каторги, з-під варти і т. ін. І згадав сирота Степан в неволі Свою далеку Україну,.. Кайдани лама, Утікає на вольную волю… (Шевч., II, 1963, 340); Торік у ярмарку баба скочила на чужий віз та за Буг утікала (Вовчок, VI, 1956, 263); Долю Грузії своєї Оспівав великий син [Гурамішвілі]; Як утік він із полону, Як блукав голодний він (Рильський, III, 1961, 109); В минулому році хлопчак хотів був утекти до червоних козаків, так не взяли його — не доріс (Стельмах, II, 1962, 168); Цей [хлопець], звичайно, втікати зі школи не буде (Гончар, Бригантина, 1973, 64); // Залишати своє місцеперебування, направлятися кудись і т. ін. через певні обставини. — Куди ти підеш? — гукнули на неї дівчата. — Ще тільки розігралися, а ти вже і втікати (Кв.-Осн., II, 1956, 322); Олександра .. сварилась з чоловіком. У хаті в них було пекло. Гнат втікав до корчми (Коцюб., І, 1955, 27); Там [у Львові] було холодно і сніг ішов, отже, хотілося скоріш утікати, тим більше, що справ не було багато (Л. Укр., V, 1956, 418); // перен., розм. Збігати (про страву). [Гапка:] Нема часу, борщ вибіжить. [Степан Демидович:] Та не бійся, не втече твій борщ (Сам., II, 1958, 121).
4. перен. Швидко переміщаючись, віддалятися. Серденько щось рибалочці віщує: Чи то тугу, чи то переполох.. Сумує він, — аж ось реве, Аж ось гуде, — і хвиля утікає!.. Аж — гульк!.. з води дівчинонька пливе (Г.-Арт., Байки.., 1958, 76); // Зникати. День устає. Із сходу день іде. Коротшають і утікають тіні (Рильський, І, 1956, 402); Пахло весною. З першими променями сонця почав непомітно втікати мороз (Збан., Сеспель, 1961, 300); Погасли живі іскорки в її очах, сміх утік із уст (Фр., II, 1950, 111).
&́9671; Земля́ утіка́є з-під ніг — те саме, що Земля́ тіка́є з-під ніг (див. тіка́ти); Сон (десь) уті́к див. сон1.
5. від кого — чого, заст., чого, перен. Позбавлятися кого-, чого-небудь неприємного, небажаного, уникати чогось. Тепер стояла справа так, що як-небудь викрутитись, щоб утекти зустрічі з інтелігенцією, Вові не можна було: сьогодні в народній чайній одбудеться перша народна читанка (Вас., І, 1959, 84); Потім ізнов прясти стане [мати], але й у роботі тепер уже від спогадів не втече — встають та й встають у пам’яті цілі картини з недавнього минулого (Головко, II, 1957, 191); Вам [ворогам] не втекти від правди суду (Сос., II, 1958, 257); Люди, втікаючи згуби, одні по горах притулились; Інші човнами пливуть (Зеров, Вибр., 1966, 308).
6. тільки док., перен., розм. Десь подітися, пропасти. — Не плач, дочко, не журися. Твій талан од тебе не втече (Н.-Лев., VI, 1966, 364); — Ех, утік наш могорич з-під самого носа. Варава, тільки Варава заховав злодіїв! (Стельмах, І, 1962, 88); — Не втече од тебе ні завод, ні шахта. — Завод не втече, та життя, мамо, не стоїть на місці (Головко, II, 1957, 422).
7. Припиняти своє спільне життя з ким-небудь, покидати своє подружжя. Іван охоче оповідав про своє життя домашнє; з оповідання того можна було зрозуміти, що втік він.. од лютої жінки (Коцюб., І, 1955, 347); — В селі язиками плещуть, що твій Михайло втік від Юлки (Томч., Жменяки, 1964, 131).
8. тільки док., рідко. Спливти (про воду).
&́9671; Бага́то (чима́ло) води́ утекло́ (утече́) див. вода́.
УТІКА́ТИ2, а́є, недок. Те саме, що впада́ти1 1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 512 - 513.