УМ, а́, ч. Те саме, що ро́зум. Роботящим умам, Роботящим рукам Перелоги орать, Думать, сіять, не ждать І посіяне жать Роботящим рукам (Шевч., II, 1963, 386); Висока ідейність і глибока народність нашої літератури — от що вабить до себе чесні серця та світлі уми на світі (Рильський, IX, 1962, 15); Соціалізм, про який мріяли кращі уми людства і неминучість якого провістили основоположники марксизму, став v нашій країні реальною дійсністю (Ком. Укр., 3, 1965, 25).
◊ Бра́ти на ум див. бра́ти; Вижива́ти (ви́жити) з ума́ — те саме, що Вижива́ти (ви́жити) з ро́зуму (див. вижива́ти). Люди не звертали уваги на ті Уласові речі. — Старий став — з ума вижив… (Мирний, IV, 1955, 230); Як не кричав Софрон, Митрич таки переконав людей, що.. треба заходжуватись біля перебудови, а Софрон уже вижив із ума (Панч, II, 1956, 77); Добира́ти (добра́ти) ума́ див. добира́ти; Дово́дити (довести́) до ума́ див. дово́дити; За́днім умо́м жи́ти див. за́дній; Зви́хнутий умо́м (з ума́) див. зви́хнений; Звихну́тися умо́м (з ума́) див. звихну́тися; Зво́дити (звести́) з ума́ див. зво́дити; З ума́ не схо́дити (не йти і т. ін.) — те саме, що Не схо́дити (не вихо́дити, не йти і т. ін.) з ду́мки (див. ду́мка). Мені він усе з ума не сходить, все перед очима (Мирний, І, 1954, 81); Дівчина з ума не йде. Перебув день Кармель з своїми думками — важко й солодко; перебув другий день — ще важче, ще солодше (Вовчок, І, 1955, 353); Набира́тися (набра́тися) ума́ (уму́-ро́зуму) — те саме, що Набира́тися (набра́тися) ро́зуму (уму́-ро́зуму) (див. набира́тися). — Хлопцеві найкраще молодому Ума набратися, потершись між людьми (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 104); — Нам треба хати-читальні, щоб попівський дурман розвіювати, уму-розуму набиратися (Речм., Весн. грози, 1961, 201); Читати Горького, слухати Горького — уму-розуму набиратись! (Ком. Укр., 3, 1968, 80); Наво́дити (навести́) на ум див. наво́дити; Навча́ти (вчи́ти, навчи́ти) уму́-ро́зуму — учити поводитися, діяти розумно, відповідно до усталених правил, звичаїв. Хівря з серця почала Наталцю бити — уму-розуму вчити (Григ., Вибр., 1959, 113); — Може й навчать його [Юрка] там уму-розуму (Козл., Ю. Крук, 1957, 412); На умі́ — на думці, у думках. — Вона має щось на умі. Це неспроста. Що це за знак? Чи вона вередує, чи сердиться? (Н.-Лев., VI, 1966, 19); [Одарка:] У тебе щоразу сміх та глум на умі, а в нього праця — і за те я його люблю! (Кроп., І, 1958, 74); — Я, Семене, людина проста. У мене що на умі, те й на язиці. Може, це й не подобається кому, я не знаю (Хотк., І, 1966, 123); — Оце ж такі тепер учениці пішли. Екзамени заходять, а їй хоч би що, дівування вже на умі… (Гончар, Тронка, 1963, 18); На ум кла́сти — запам’ятовувати або усвідомлювати що-небудь. Хто величається і других зневажає, Нехай про Дуба казочку читає, На ум собі кладе: Наука в ліс не заведе (Гл., Вибр., 1957, 203); Не ва́шого (твого́, його́ і т. ін.) ума́ ді́ло див. ді́ло; Не йде на ум: а) немає бажання думати про що-небудь, робити щось, займатися чимось. Не йде на ум ні їда, ні вода, що перед очима біда! (Кв.-Осн., II, 1956, 203); б) не засвоюється, не запам’ятовується, не сприймається щось; [Не] при [своє́му] умі́ — те саме, що [Не] при [своє́му] ро́зумі (див. ро́зум). Хорувала вона тяжко тижнів ізо три. Якось господь помилував, вернув здоров’я, та розум не вернувсь! Така вона стала, якась не при умі (Вовчок, І, 1955, 84); Завданням його життя було — знайти якусь комору, аби розбагатіти відразу. І коли він був при своїм умі, то тільки й говорив, що про всякі комори, схованки, печери з грошима і т. ін. (Хотк., II, 1966, 163); Неспо́вна́ (не по́вно) ума́ — те саме, що Неспо́вна́ ро́зуму (див. неспо́вна́). — Хіба ж ти не помітив по ній, що вона й здавну навіжена була?.. — І справді, — вхопився пан за те слово, — не повно в неї ума було! (Вовчок, І, 1955, 130); Прикида́ти (прики́нути) в умі́ див. прикида́ти; Прихо́дити на ум див. прихо́дити; Ріша́тися (ріши́тися) ума́ див. ріша́тися; Свої́м (чужи́м) умо́м жи́ти — те саме, що Свої́м (чужи́м) ро́зумом жи́ти (див. ро́зум). — Оце накрутив, — промовив Килигей упівголоса, прочитавши Куликів меморандум. — І складно й жалібно. Хто це тобі так — чи не до дяка ходив? Кулик несподівано образився: — Своїм умом живу (Гончар, II, 1959, 55); Собі́ на умі́ хто — хтось хитрий, потайний, не відкриває своїх думок, намірів. Він показав себе ще в студентські роки: користувався репутацією хитрої пронози, людини собі на умі… (Бойч., Молодість, 1949, 201); Спада́ти (спа́сти, сплива́ти, сплисти́, спливти́, схо́дити, збрести́) на ум — з’являтися на думці, у думках. От ідуть дівчата: Олена, як та сорока, скрегоче, що на ум збреде, а Маруся буцімто і слуха, та усе про своє гада… (Кв.-Осн., II, 1956, 42); Чогось мені спала на ум та гадюка, що я бачив в березі (Н.-Лев., VI, 1966, 97); Схо́дити (зійти́) з ума́ див. схо́дити; Трима́ти в умі́ див. трима́ти; Узя́ти на ум див. узя́ти; Узя́тися за ум — те саме, що Узя́тися за ро́зум (див. ро́зум); Ума́ виві́дувати (ви́відати) у кого, заст. — намагатися дізнатися про чиїсь потаємні думки, наміри, одержати якісь відомості і т. ін. Про це все удова знай мені торочить, щоб у мене вивідати ума: чи не виявила мені чого наймичка (Барв., Опов.., 1902, 388); Ума́ не зібра́ти; Ума́ не прикла́сти: а) не дати собі ради, не могти вирішити щось. Радились люди,.. що їм у такій біді робити? Радяться і ума не зберуть (Кв.-Осн., II, 1956, 125); Чужу біду руками розведу, а до своєї ума не прикладу (Укр.. присл.., 1963, 43); б) не могти здогадатися, зрозуміти; Ума́ пала́та див. пала́та; Ум відста́рів див. відста́ріти; Ум за ро́зум захо́дить (зайшо́в) у кого — втрачається здатність розумно, тверезо мислити, діяти. — В мене вже аж ум за розум заходить од високих нематеріальних любощів (Н.-Лев., IV, 1956, 234); Умо́м зно́сити (знести́) див. зно́сити.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 435.