ЗВИ́ХНЕНИЙ, ЗВИ́ХНУТИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до звихну́ти 1, 2. Хоч старий Сава умів складати і зв’язувати поламані кості та направляти звихнені сустави, але навіть він похитав тільки головою над недужим (Оп., Іду.., 1958, 477); Намучились і намудрувалися найрізніші годинникарі над тим механізмом, ніхто не вмів ані віднайти, де там було щось попсоване чи звихнене, ані пустити його наново в рух (Фр., IV, 1950, 206).

2. у знач. прикм., перен. Який звихнувся, збочив у житті, поведінці і т. ін. Взагалі мама звихнена на всякому мотлоху та на барахлі (Речм., Твій побратим, 1962, 50).

◊ Звихну́тий ро́зумом (умо́м, з ро́зуму, з ума́, психі́чно) — який має відхилення від норми в психіці; психічно ненормальний, божевільний. Це були не просто молоді спортсмени, а якісь звихнуті з розуму фанатики спорту (Вільде, Сестри.., 1958, 172); Розбещений та психічно звихнутий міщанин та його моральна безвихідь, статеве питання — все це й стало сюжетом його писань (Смолич, Мир.., 1958, 327).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 475.