ЗВИХНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док.

1. тільки 3 ос. 1. Зміститися в суглобі при падінні, ударі і т. ін. (про кістки). Сильно так стовкнулись [зіштовхнулись], Що трохи в’язи не звихнулись [у Мезентія і Енея] (Котл., І, 1952, 267); Нога звихнулася.

2. тільки 3 ос., розм. Зміститися, відхилитися вбік. П’ятий, попереду, був Боженко. Борода в нього скучмилася й звихнулася набік (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 66).

3. перен., розм. Збочити в житті, поведінці і т. ін. Не дай бог, щоб він [син] як-небудь звихнувся, бо хто ж би в разі нещастя пригорнув бідну матір і молодшу братію (Кобр., Вибр., 1954, 6); — Товариші! Люди добрі! Не вигоньте! Я ж колись теж був чесним колгоспником. Звихнувся… (Донч., VI, 1957, 235); // Зробити непевний, неправильний рух, виконати помилкову дію. — Я взявся усунути обрив, не вимикаючи струму.. Струм іде по мережі напругою в тисячі вольт. Коли б десь ледь звихнувся — за секунду з мене був би попілець (Гончар, III, 1959, 281).

4. розм. Стати психічно ненормальним. [Явдоха:] Конон з баришнею Женічкою женихається! [Денис:] Що-о? Ти часом не звихнулась? (Кроп., II, 1958, 429).

◊ Звихну́тися ро́зумом (умо́м, з ро́зуму, з ума́, психі́чно) — збожеволіти. Пустили потім ясу, що звихнулась умом Чабаниха, але цьому мало хто вірив (Гончар, Тронка, 1963, 196).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 475.