ЧО́БОТИ, бі́т, мн. (одн. чо́біт, бота, ч.). Рід взуття з досить високими халявами. — Оце мене дурні парубки скупали в ставку в квітках та в стрічках та в червоних чоботях (Н.-Лев., II, 1956, 14); Женя Коман, виброджуючи в чоловічих гумових чоботях.., тримала в руках кінець троса (Ле, Право.., 1957, 296); Чобіт першого бійця задзвенів об камінь, і весь батальйон полегшено зітхнув.— Шосе! (Гончар, III, 1959, 134); *У порівн. З густими, навіть дуже густими бровами, що нависнули над блискучими похмурими очима, з чорним, як той чобіт, лицем і такими ж розхристаними грудьми — він наводив своєю силою й хижістю страх на самих навіть одважних (Коцюб., І, 1955, 438).

Висо́кі чо́боти див. висо́кий; Витяжні́ чо́боти див. витяжни́й; Мисли́вські чо́боти; Боло́тні чо́боти — чоботи з халявами, які сягають вище колін. Патронташ, ремінці, киси, свистки, ланцюжки й болотні чоботи, разом з погонами і форменими гудзиками, все надавало йому вигляду картинного й дуже бравого (Довж., І, 1958, 422); Пасові́ чо́боти див. пасови́й; Чо́боти з зако́том див. зако́т; Чо́боти-сап’я́нці — чоботи, пошиті з сап’яну. Виголивсь запорожець, одяг червоний жупан з вильотами, ..обувсь у чоботи-сап’янці (Стор., І, 1957, 146); Чо́боти-скорохо́ди див. скорохо́д.

◊ Би́ти чо́боти див. би́ти; Два чо́боти на одну́ но́гу див. но́га; Два чо́боти — па́ра див. па́ра¹; Дурни́й, як чо́біт — про дуже темну, забиту, неосвічену людину. — Ото я дурний, як чобіт, — воркотів сам до себе Іван, сидячи знов з люлькою в зубах на лавочці (Фр., III, 1950, 155); — Дурний ти, Вікторе, як драний чобіт,— відповів на те Твердохліб і, сплюнувши, пішов геть (Цюпа, Краяни, 1971, 133); Креса́ти чобітьми́ див. креса́ти; Лиза́ти чо́боти див. лиза́ти; Лі́зти (вла́зити і т. ін.) з чобітьми́ в ду́шу чию — грубо втручатися в чиєсь особисте життя, в коло чужих інтимних переживань, почуттів. Коли, почувши про скандал, нараз почали до парафії навідуватися гості, і число співчуваючих, рідних духом виросло до незрозумілих розмірів, і все то приїздило, лізло з чобітьми у душу, задавало нескромні питання, —о. Василь попросту тікав (Хотк., II, 1966, 178); Обли́зувати чо́боти див. обли́зувати; Підгорта́ти (підгорну́ти) під чо́біт див, підгорта́ти; Під чо́ботом чиїм бу́ти (жи́ти, стогна́ти і т. ін.) — бути в цілковитій залежності від кого-небудь, перебувати під чиєюсь владою, чиїм-небудь гнітом. — У нас спільний ворог — самодержавство. Отже, й спільна мета: здобути волю всім народам, що стогнуть під його чоботом,— сказав Крулікевич (Тулуб, В степу.., 1964, 128); Стопта́ти бага́то (не одну́ па́ру, сім пар і т. ін.) чобі́т див. сто́птувати; Топта́ти чо́боти див. топта́ти; Чо́боти ка́ші про́сять; Чо́боти ро́ти пороззявля́ли, жарт. — чоботи продірявилися, зносилися.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 346.

чо́боти (одн. чо́біт) —

1) рід взуття з досить високими халявами; у народних традиціях символізують достаток, особливо червоні чоботи, вищий соціальний стан (див. личаки́, постоли́), тому кажуть: «Нема чобіт — взувай постоли», «І червоні чоботи муляють»; об’єкт гумору, засіб римування вислову: «Не журись, що нема чобіт: менший буде клопіт, а то ще мазати треба та вбуватися», «Ні гульні, ні роботи, коли рванії чоботи», «Стоїть у воротях у червоних чоботях»; чоботи як ознака заможності згадуються в літописах; дорогими чобітьми були жіночі сап’янці; селяни ж для себе часто виготовляли «свинячі чоботи», як у приповідці: «Не дай Боже з Івана пана, а з кози кожуха, а з свині чобіт!»; помітну роль виконували чоботи в народних обрядах — новорічних, весільних, у ворожінні; чоботи вважалися дорогим подарунком; напередодні весілля наречений мав пошити чоботи тещі, яка потім на весіллі, тримаючи їх над головою, танцювала і співала: «Оце ж мої чоботи, Що зять дав; А за ції чоботи дочку взяв… Уже тії чоботи в коморі, А вже моя донечка надворі»; за повір’ями, якщо взути чоботи не на ту ногу — це віщувалосварку, бійку; ходити в одному чоботі — на нещастя, «батько або мати помруть». В чоботях ходить, а босі сліди знати (М. Номис); Оце вшив — два чоботи на одну ногу (прислів’я — про неякісну роботу);

2) у весільному обряді — дарування від молодого молодій чобіт, що відбувається звичайно в суботу;

3) рід народної писанки.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 641.