ЛИЗА́ТИ, лижу́, ли́жеш, недок., перех. і неперех.

1. Проводити язиком по кому-, чому-небудь, доторкуватися язиком до когось, чогось. Кожна корова своє теля лиже (Укр.. присл.., 1955, 288); * Образно. Тепле, як язик материн, сонце лиже і лиже рожеві спини [поросят] (Горд., II, 1959, 11); * У порівн. Вітер піднімався зверху, падав вниз й неначе лизав язиками по снігу (Н.-Лев., II, 1956, 63); // Їсти, пити, підбираючи страву, питво язиком. Лисичка тим часом лиже та й лиже кашку, аж поки сама всеї [всієї] не з’їла (Фр., IV, 1950, 57); [Іван:] Ви ж високого коліна: ваш батько вкупі з хортами лизав панські тарілки! (Кроп., І, 1958, 67); Дружину княжу вороняччя покривало чорними крильми, хижі звірі лижуть кров гарячу, і гарчать, і б’ються над кістьми (Забіла, У.. світ, 1960, 172); // перен. Доторкуватися або вкривати собою (про хвилю, вогонь і т. ін.). Між хмарами місяць тихенько котивсь, І на небі заїзди займались; А піняві хвилі Дніпрові дулись І берег високий лизали (Бор., Тв., 1957, 70); Уже готовий злиток лежить у нагрівальній печі. Гаряче полум’я генераторного газу лиже його з усіх боків (Собко, Біле полум’я, 1952, 307); Вогонь червоним язиквм лизав дерево.

2. перен., зневажл. Цілувати. [Печариця:] Слова по-людському вимовити не може [Грицько], — а от ручки, лиже!.. (Мирний, V, 1955, 154); — Бовдур!— і вона впилась губами в нього ще раз. — Їй-богу ж, гепну! — Йолоп! — не вгавала пані і лизала його знов та й знов (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 17).

◊ Лиза́ти ру́ки (п’я́ти, чо́боти, рідко по рука́х і т. ін.) кому — підлабузнюватися до кого-небудь, принижуючи власну гідність; лизатися (у 3 знач.), підлизуватися. [Герасим:] Ах ти ж [Пузир] погань! Давно лизала панам руки, за верству шапки скидала, а тепер розжилася, кумпанію з панами водить (К.-Карий, І, 1960, 400); Галицькі бояри чужинцям п’яти лижуть, продають рідну землю, гендлюють нею (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 290); Все корилось перед ним, Шанувало, поважало, І лизало по руках (Фр., XIII, 1954, 9).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 484.

Лиза́ти, жу́, жеш, [p]одн. в.[/p] лизну́ти, ну́, не́ш, гл. Лизать, лизнуть. Собаки лизали рани його. Єв. Л. XVI. 21. Дано тобі кісточку: хоч лижи, хоч на далі бережи. Ном. № 12146. Лизати губи (собі). Облизываться въ предвкушеніи чего-либо пріятнаго или въ желаніи его получить. Стриба Рябко, вертить хвостом, неначе помелом, і знай дурненький скалить зуби та лиже губи: «Уже ж бач», дума він… «Мабуть сам пан звелів оддать Рябку печене і що зосталося варене». Г.-Арт. Въ переносномъ смыслѣ — хотѣть чего-либо пріятнаго, но еще не имѣть возможности получить. У Макаровскаго описывается на свадьбѣ красивый парубокъ, лихой танцоръ, всѣхъ удивившій своей ловкостью: «Що за удаль, що за сила!» парубки казали, і дівчата тишкувались і губки лизали. Мкр. Н. 30. Лизати губи до ко́го. За кѣмъ ухаживать, зариться на кого. Лизав до молодої губки, буркотав як голуб до голубки. К. МБ. X. 3. Лиза́ти гу́би (кому́). Надоѣдать съ поцѣлуями. Не тоді мені лижи губи, як солодкі, тоді мені лижи, як гіркі. Ном. № 2315. Лиза́ти халя́ву, чо́боти (кому́). Пресмыкаться предъ кѣмъ, унижаться. У Ірода таки самого і у порогу й за порогом стояли ликтори. А царь лизав у ликтора халяву. Шевч. 637. Лизнув шилом патоки. Ничего не получилъ, ничего не достигъ. Ном. № 1814. Бодай тебе чорт лизнув! Чортъ бы тебя взялъ! Оттут тебе лизне і чорт! Котл. Ен. Як віл лизнув! Исчезло. Ном. № 1894. Нехай тебе лизень лизне. См. Лизень. не дам тобі й лизнути! И попробовать не дамъ. Не діждеш, щоб я тобі й лизнути дав! Ні, сам поїм усе. Кв.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 358.