Про УКРЛІТ.ORG

пускати

ПУСКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПУСТИ́ТИ, пущу́, пу́стиш, док.

1. перех. і без додатка. Переставати тримати в руках, затримувати руками кого-, що-небудь, не вдержувати в руках. Мани собаку, а з рук не пускай кияку (Номис, 1864, № 5900); Давали, та з рук не пускали (Укр.. присл.., 1955, 163); Мотря держала в руці курку й не хотіла її пускати (Н.-Лев., II, 1956, 360); Чубенко хилив голову й пускав з руки повід, кінь спотикався на корчах лісової дороги (Ю. Янов., II, 1958, 209); — Хіба й справді не сестра я?Ні, моє кохання. Моє серце!Боже ж ти мій! Чому я не знала? Була б тебе не любила І не цілувала… Ой, ой! соромі Геть од мене! Пусти мене! (Шевч., II, 1963, 334); Взяв Іван обидві щуки, Обережно взяв у руки, І до моря поспішив, І у море їх пустив (Перв., Райдуга.., 1960, 116); // Розслаблюючи, розтуляючи руки, пальці, переставати стискати їх або щось у них. — Перснів скільки!скрикнув [парубок]. Я стулила руку в кулакне пускаю, а він усилковується відняти (Мирний, І, 1954, 78); [Лицар:] Ой, лихо! дубнуть, мліють руки!.. (Пускає руки й скочується з гори в діл) (Л. Укр., II, 1951, 205); // Робити менш натягненим, ослаблювати; відпускати. Під розпогодженим небом, Віжки пускаючи, мчить панотець на колесах покірних (Зеров, Вибр., 1966, 225); Вершники з’їхались, поговорили про віщось, і один з них, вийнявши лука, натяг і пустив тетиву (Стар., Облога.., 1961, 84); Пустивши поводи, їдуть [карателі] повільною ступою (Гончар, II, 1959, 22); // часто із запереч. Давати можливість, дозволяти кому-небудь іти, їхати кудись, звідкись. Оврамиха, стара мати, А три сини мала. Гей, в доріженьку та великую На ніч не пускала (Укр.. думи.., 1955, 18); Він береться за шапку. Схопила [Варка] його за рукав,не пускає з хати (Вовчок, І, 1955, 174); На ранок Давид підвівся ледве розвиднілось і зразу ж зібрався йти. Не пускали (Головко, II, 1957, 181); Не пустив Шрама Сомко у печери, завернув до себе з усіма на козацьке подвір’я (П. Куліш, Вибр., 1969, 84); Він хотів сказати, що теж не пустить її нікуди від себе, але промовчав (Загреб., Європа. Захід, 1961, 272); // куди, з інфін. Дозволяти робити що-небудь, іти кудись з певною метою. — От вже як піду заміж,.. і діточок буду обшивати, і тебе, мамочко, що ти в мене була така добра, жалувала мене, пускала.. гуляти (Кв.-Осн., II, 1956, 424); Дід заборонив їй виходити з двору.. і не пускав на посиденьки до сусідів (Тют., Вир, 1964, 74); — Хіба ти знов поїдеш на буряки?спитала її мати.Поїду, аби тільки батько пустили (Н.-Лев., II, 1956, 34); А я кажу: «Як не пустите малювати, на зло вам умру» (Ю. Янов., І, 1954, 43); * Образно. Матюха смикнувся, але щось мов за поли його схватило й не пустило вдарити в першу ж мить (Головко, II, 1957, 134); // також у сполуч. із сл. на волю. Переставати затримувати когось, звільняти з ув’язнення, з-під арешту і т. ін. Коли.. її ніхто не чіпав, не бив,.. а так пускав на волю, тоді вона любила блукати по бур’янах (Мирний, І, 1954, 55); Гафійка почула про Марка від Підпари. Він сердито жалівся: і так од голоти життя не стало, а тут ще Гущу пустили (Коцюб., II, 1955, 65); [Служебка:] Ну, де ти тут? Виходь! Принесла страву! [Лицар-в’язень:] Ох, не до страви вже! Пусти на волю! (Л. Укр., II, 1951, 194); // із запереч. Перешкоджати кому-небудь у здійсненні чогось, затримувати десь (про предмети, явища і т. ін.). Рада б душа в рай, та гріхи не пускають (Номис, 1864, № 5385); Пишу до Вас, лежачи в ліжку: застуда вже третій місяць не пускає мене звідти (Коцюб., III, 1956, 159); Тимофій гребе, що аж мускули тріщать, стараючися випрямити дарабу в просту лінію, але вода не пускає і рве дарабу на дві часті (Хотк., II, 1966, 398).

Пуска́ти (пусти́ти) за́між див. за́між.

Пуска́ти (пусти́ти) грунт з-під ніг — бути, опинятися в непевному становищі; втрачати впевненість у собі; Пуска́ти (пусти́ти) жи́ти кого; Пуска́ти (пусти́ти) ду́шу на поку́ту — залишати кого-небудь у живих. [Ігнат:] Ой пустіть душу на покуту!.. [Павло:] Нема покути для диявола! Здихай..! (Кост., І, 1967, 202); Пуска́ти (пусти́ти) з душе́ю кого — відпускати когось, обібравши перед цим. — В рік волі, коли одним землю ланцюгами наділяли, а інших з душею на волю пускали, попував у нас один старий благочестивий батюшка (Стельмах, І, 1962, 357); [Пан Душечка:] Так і так, розказує [економ], здибав мене в лісі Кармелюк, пограбував до ниточки, тільки що пустив із душею (Вас., III, 1960, 207); Пуска́ти (пусти́ти) на во́лю див. во́ля; Пуска́ти (пусти́ти) на во́лю бо́жу (під чоти́ри вітри́, на всі чоти́ри і т. ін.) кого — відпускати, не затримувати кого-небудь. Вася Багіров ніколи не вдавався до ганебної для гвардійця втечі, а бився хоч один проти десятьох, поки його не скидали з коня і пускали на волю божу пішки (Гончар, III, 1959, 187); Стріляли курсанти Третьої школи прапорщиківдовелося їх роззброїти, накласти в потилицю й пустити під чотири вітри (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 434); [Степанида:] Он які інші пани, то бувало додержуть бурлаків, доки скінчать жнива; а після жнив пов’яжуть їх та доженуть до межі, вліплять їм по стільки нагаїв та й пустять на всі чотири (Кроп., І, 1958, 125); Пуска́ти (пусти́ти) по во́лі кого — дозволяти кому-небудь поводитися надто вільно, не додержуючись певних правил. Пусти дітей по волі, а сам будеш в неволі (Номис, 1864, № 9218).

2. перех. і без додатка, до когочого, у що, куди, з інфін. Давати можливість, дозволяти кому-небудь увійти, в’їхати, проникнути кудись; впускати. Ворота в баштах запирали [троянці], Своїх ховатись не пускали, Бо напустили б і чужих (Котл., І, 1952, 279); — Скажи, серце, Гаврилові, щоб більше не одмикав дверей і нікого не пускав сюди (Н.-Лев., IV, 1956, 238); — Цілий день лежав я в землянці, складав план, і до мене нікого не пускали (Тют., Вир, 1964, 262); Прибувай до мене, щоб вороги спали, То я тебе пущу, щоби мати не знала (Чуб., V, 1874, 45); * Образно. Дзвенить розмова і парує чай; Віддайся їм і в серце не пускай Щемливих забобонів (Зеров, Вибр., 1966, 52); // Поселяти, поміщати у себе кого-небудь, давати комусь притулок. Калашник погрожував йому, лаяв сусіду за те, що той пускав Терешка до себе ночувати (Епік, Тв., 1958, 399); — Ходім, сину,.. Коли пустять в хату; А не пустять, то й надворі Будем ночувати (Шевч., І, 1963, 34); — Зібралася нас купка жінок, допомагали поранених носити. Отут по хатах і госпіталь був.. А Палажка твоя до своєї хати не пустила (Жур., Дорога.., 1948, 26); — А, так ти й квартиранта пустив! (Головко, І, 1957, 138); // Давати кому-небудь дорогу, прохід кудись; давати комусь, чомусь можливість обганяти, обходити себе; пропускати. У першій кімнаті сидів старий у темній рясі..Ось до вас прийшли,каже йому молодиця, пускаючи мене у двері (Вовчок, VI, 1956, 237); — А ми вирішили тікати на батьківщинусюди, у Великий степ. Росіяни тоді нікого не пускали через Урал. Треба було переправитись темної ночі (Тулуб, В степу.., 1964, 14); Пороздвигалися [порозсувалися] дяки, пустили Харка на покуть (Кв.-Осн., II, 1956, 485); Щоб не зароситися, Борис пустив паню Міхонську передом, а сам ішов позад неї (Фр., ІІІ, 1950, 454); // перев. док. Дати можливість, дозвіл бути десь надрукованим, обнародуваним, поставленим на сцені (перев. про цензуру). Щось багато в сім році лаштується збірників, та чи багато пустить цензура (Сам., II, 1958, 424); // перев. із запереч. Давати можливість чому-небудь проникати кудись, крізь щось (про предмети, явища природи і т. ін.). Людей не чуть, вітру нема (він тут рідко буває, гори не пускають) (Л. Укр., V, 1956, 360); Сволоки.. озвуться до соснових дощок на палубі: «Дошки-сестрички, тісніше ляжте! Хай хвиля по вас слизне і в море полетить. Не пускайте води до нас!» (Ю. Янов., II, 1958, 159); — Остапе-е!.. Оста-апе-е!.. Голос її прозгучав глухо, стіна ворожого очерету не пустила його далеко, забрала в себе, ковтнула (Коцюб., І, 1955, 362); Вимиті вікна заблищали шибками і пустили в хату цілі снопи сонячного світла (Тют., Вир, 1964, 264); // Давати можливість, дозволяти кому-небудь підходити до кого-, чого-небудь, брати участь у чомусь, займати певне місце; допускати. Копають день, копають два, На третій насилу Докопалися до муру Та трохи спочили. Поставили караули. Ісправник [справник] аж просить, Щоб нікого не пускали (Шевч., І, 1963, 304); — А щоб була доладна рада,Старий Пацюк кричить, — ..Пускать на раду всіх хвостатих, А куцих не пускать (Гл., Вибр., 1951, 54); — А що будемо робити?спитав титар, обертаючись до дідів.А то будемо робити, що не пустимо того Балабухи на парафію, от що!сказали діди (Н.-Лев., III, 1956, 51).

Не пуска́ти (не пусти́ти) на о́чі (на порі́г) кого — не допускати до себе, забороняти приходити до себе. Господи, як вже сварилась пані на Горпину! І на очі її не пускала тижнів ізо [зо] два (Вовчок, І, 1955, 262); На ранок таки зібрались вітробалчани до князя. Пішликоваль, Цигуля, Невкипілий і ще душ кілька. Але князь і на очі до себе не пустив (Головко, II, 1957, 238); — Я б і на поріг її не пустив, а тебе і в лобок варто поцілувати,і він приложився своїми гарячими устами до її білого чола (Мирний, III, 1954, 251); Пуска́ти (пусти́ти) до прича́стя див. прича́стя; Пуска́ти (пусти́ти) з ву́ха у ву́хо (ми́мо вух) див. ву́хо.

3. перех. і без додатка. Спрямовувати, посилати, відправляти куди-небудь з певною метою; примушувати іти, їхати, бігти, летіти кудись. Колись Боян, співець потужний, Дзвонив у струни золоті, Мов соколів десяток дружний Пускав з-під хмар на лебеді (П. Куліш, Вибр., 1969, 358); — Пускай їх, Чумаченко, пускай орлів. Штурмуйте, товариші, на славу! Всім видам… «Славу» [орден]. Бійці запевнили хором, що постараються (Гончар, III, 1959, 252); Троянці, в роги затрубивши, Пустили гончих в чагарі, Кругом болото обступивши, Бичами ляскали псарі (Котл., І, 1952, 181); — Пустити б мене навколо світу просто по меридіану, скільки б то вже разів я додому повертався,жартував сам із себе Федір Кузьмич, розносячи по людях вістки про життя-буття, про померлих на чужині батраків, про вбитих воїнів (Довж., І, 1958, 418); // Наказувати мучити, вбивати кого-небудь; посилати когось на муки, на смерть; спричиняти чиюсь смерть. Не багато Коновченко по долині Черкень погуляв,Самих найстарших п’ятсот чоловік рицарів під меч пускав (Укр.. думи.., 1955, 27); Оксана була красива і принадна, і вони [гестапівці] в першу мить не знали, що з нею робити. Пускати одразу на тортури чи натішитись.. її тілом (Кучер, Голод, 1961, 425); * Образно. Пустили [багаті] бідних на поталу.. капіталу (Тич., І, 1957, 63); // перен. Спрямовувати на якесь заняття, роботу і т. ін. Звісно, соромно такому багатиреві сина-єдинця [одинака] у найми пускати (Мирний, III, 1954, 103); — Он у мене синок Василь… Вирощу його… мою милу дитину, моє паненятко… вигодую, вивчу… у пани пущу… Паном зроблю… (Мирний, IV, 1955, 57); — Пустимо [хлопця] в науку,сказав [ланковий], — нехай буде поміч нашому колгоспові. Янов., II, 1954, 116); // ким. Змушувати кого-небудь стати кимсь, вести певний спосіб життя. — А я вже думав одружитись, І веселитися, і жить, Людей і господа хвалить… А довелося… Накупили І краму й пива наварили, Не довелося тілько пить. Старої пані бахур сивий Окрав той крам. Розлив те пиво, Пустив [наречену] покриткою… (Шевч., II, 1963, 82); // Випускати, виганяти на пасовище (коней, худобу), звільняти від упряжі. Яків зіскакує з коня, пускає його пастися в рів під липи (Стельмах, І, 1962, 485); — Ми пустили коні на леваду, А самі ввійшли в тісне подвір’я (Фр., XIII, 1954, 332); Опівдні аул зупинився перепочити. Подоїли овець і кобил, пустили отару й табун пастися (Тулуб, В степу.., 1964, 41).

◊ Пуска́ти (пусти́ти) з то́рбою (в старці́, по ми́ру, попідвіко́нню і т. ін.) — робити жебраком, жебраками. [Шкереберть:] Я пускав з торбою вдів і сиріт, я видавлював усі соки з робітників, робив їх рабами своїми (Крот., Вибр., 1959, 519); — Гей, люди! Що цей [позивач] загадав, що цей загадав? Хоче мене з дітьми, з торбами на старість пустити (Март., Тв., 1954, 69); Звівсь наш Масляк нінавіщо [нінащо] і жінку мов у старці пустив (Кв.-Осн., II, 1956, 230); [Молодиця:] Сам безвісти забіг [чоловік], а мене з малими діточками по миру пускає (Мирний, V, 1955, 129); — Що ж мав робити? Замучити.. дітей і старцями попідвіконню пустити? (Стельмах, Хліб.., 1959, 8); Пуска́ти (пусти́ти) на світ — народжувати. [Катерина Петрівна:] От люди народжують, а мені здається, що всі вони [діти] мої, що то я їх на світ пускаю (Мороз, П’єси, 1959, 87).

4. перех. і неперех. Примушувати або давати можливість рухатися певним чином, з певною швидкістю. Козаки.. пускають із копита коні, кидаються у Дунай, перепливають його (Коцюб., І, 1955, 340); — Старенький гуцул.. пускає свою дарабу побіч нашої (Хотк., II, 1966, 398); — Хіба ви не знаєте, товариші, що поїзд на ширшій колії тримається стійкіше? Пускай, гони на повну швидкість… (Гончар, III, 1959, 207); Добираємось до ямки. Грицько коней дужче пустив, щоб разом вихопитись з ямки (Мирний, IV, 1955, 247); Він увімкнув мотор і пустив циклонетку [автомобіль].. додому (Смолич, І, 1958, 76); // Давати можливість вільно рухатися за течією, вітром і т. ін. Один човен на бистрих хвилях перекидається, і для того зв’язують докупи два або три човни, перекладають дощечки впоперек їх для сидіння і без весел пускають їх по воді (Н.-Лев., II, 1956, 416); Хотілося.. вхопитися за волосся руками і дерти, по вітру пускати (Хотк., II, 1966, 91); Дівчата почали заплітати вінки й пускати їх у Почайну, щоб запитати в долі, чи судилося їм мати пару (Скл., Святослав, 1959, 178); Старі зілля зв’язали в снопок, щоб пустити за водою напровесні (Барв., Опов.., 1902, 165); * Образно. Я ж пущу свою пригоду Геть на тую бистру воду (Л. Укр., І, 1951, 48); // Давати можливість занурюватись у воду під дією власної ваги або насильно топити у воді. Ми брали горщик, повний каміння й принади, і пускали на мотузці на дно. Лиш поплавок лишався зверху (Коцюб.. II, 1955, 417); Там берег, мати і жона… Забудь про них, матросе! Пускай співучий лот до дна, Минай мілини й коси (Рильський, І, 1960, 298); Пудів двадцять нав’язали їй на шию, на руки і на ноги, та, відчепивши від вірьовок, так її й пустили у воду… (Кв.-Осн., II, 1956, 184); — Ксьондзів у криниці пустимо з каменем на шиї (Тулуб, Людолови, І, 1957, 433); // Спрямовувати дію якого-небудь предмета у якомусь напрямку. Молот пускаймо повище, Биймо, поки гаряче! (Граб., І, 1959, 555); Гей, товариство веселе, женім корабель на простори, Весла легкі раз у раз в темну пускаймо глибінь (Зеров, Вибр., 1966, 295); Пускає [Данило] пальці в краєчок шибки (Стельмах, II, 1962, 149); // Спрямовувати на виконання певної роботи (машину, механізм). — Якось і сама економія вправиться: завтра пускають всі свої жатки, а ще чотири на станції вивантажують (Головко, II, 1957, 238); Слідом за культиватором пускають борони (Ол. та ефір. культ., 1956, 90); Краще б, ніж тут стояти, піти гуртом на панське поле, пустить по ньому плуг (Коцюб., II, 1955, 77); — В посушливе літо пустили по вигорілому пасовищу трактори (Рудь, Гомін.., 1959, 25); // Давати можливість поширюватися в певному напрямку, випускати кудись (воду, вогонь і т. ін.). Чорний пожар по землі пускає [Гза] (Мирний, V, 1955, 268); Чоловік у самій сорочці і в білих спідніх штанях..з пожежної, видати, команди, пускає на клуню цівку води (Головко, І, 1957, 348); Він збив манометр і ударив залізом по боці [паровика]. Потому пустив пару в свисток (Коцюб., II, 1955, 91); Учора знову була газова атака.. певно, пустили новий газ (Кол., На фронті.., 1959, 7); Десять днів рили канал, щоб пустити воду новим річищем (Донч., VI, 1957, 276); * Образно. Якийсь скривджений наймит пустив веселим вогнем свою помсту в чорні, як могили, клуні багатія (Тют., Вир, 1964, 173); // що, чим. З силою кидати, жбурляти щось. Тут Пандар камінь піднімає І в Турна зо всіх жил пускає (Котл., І, 1952, 240); Подивлюсь хоч на її віконце, коли спить. І груддям пускав у город, чи не почує… (Барв., Опов.., 1902, 80); Княгинина рука не хибилапускала рогатину влучно (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 41); Шибонула [дівчинка] в його опукою, хлопець похопив та пустив до неї (Вовчок, І, 1955, 385); Маркові хотілось схопити камінь і пустити ним у лису голову (Мик., II, 1957, 343); // у сполуч. із сл. куля, стріла і т. ін., що, чим. Стріляти з вогнепальної зброї або іншого пристрою. — Треба лаштувать гармату й пускати останню бомбу (Н.-Лев., III, 1956, 387); Протягом довгої осінньої ночі кожні десять хвилин ми пускали із шхуни ракети (Трубл., Лахтак, 1953, 12); Тугар Вовк, стоячи в щілині, пустив у нього [ведмедя] другою стрілою (Фр., VI, 1951, 14); Ледве встигли сховатися [хлопці] від автоматної черги, яку пустили гітлерівці, почувши голоси серед руїн (Ю. Янов., II, 1954, 41); * Образно. Веселка розмаїта Пустила стріли з-поза хмар (Мал., Звенигора, 1959, 281); // у сполуч. із сл. слово, фраза і т. ін., перен. Промовляти, писати і т. ін. Сахновський, застібаючи френч, холодно пускав слова:Сю ніч ти й спробуєш першу порцію [катувань] (Головко, II, 1957, 165); Вночі моя уява ожива,.. Приходять ордами незлічені слова. Стискаю їх, мов скарби, у долоні, Пускаю рівними рядами на папір (Криж., Срібне весілля, 1957, 25); Щоб дітям веселіш було, Пущу я загадку прехитру (Гл., Вибр., 1951, 187); Семениха стояла, наче засоромлена, й слова не пустила (Март., Тв., 1954, 104); Зненацька звалилось на бійців грізне попередження:Танки праворуч! Першим пустив його Козаков (Гончар, III, 1959, 446); // перен. Публікувати, робити надбанням громадськості, читачів. Раю вам не пускати їх [байки] тепер до друку, а повагом передивиться їх (Мирний, V, 1955, 381); Він довго думав: пускати кореспонденцію в номер чи не пускати (Перв., Дикий мед, 1963, 472); Видавайте сей каталог, де хочете, під якою хочете фірмою, ми в те не мішаємось, бо на Україні і так пустимо [книжки] якось (Л. Укр., V, 1956, 374); Райніс любив простих трудівників і тому вів їх з життя в літературу, щоб з літератури їх живі і діючі образи пустити в народ (Рад. літ-во, 11, 1965, 53).

Пуска́ти (пусти́ти) на дно (під шум, під лід і т. ін.) кого — топити кого-небудь. Перехапали [гайдамаки] робіткомівців.. і, відправивши їх під посиленим конвоєм у Генічеськ, вчинили там над ними звірячу розправу: вивезли на старій баржі на море й живими пустили на дно (Гончар, II, 1959, 32); — Не йди, доню, за його заміж! Лучче [краще] б я тебе під шум пустила, ніж мала отак видавати! (Н.-Лев., І, 1956, 147); Не боїмось ми банд злотопогонних,уже не мало їх пустили ми під лід… (Сос., І, 1957, 260); Пуска́ти (пусти́ти) під укі́с по́їзд (ешело́н і т. ін.) — викликати залізничну катастрофу. Організація діяла під самим носом ворога, час від часу руйнуючи шлях на Бахмач,.. пускаючи під укіс поїзди… (Д. Бедзик, Плем’я.., 1958, 75); У травні підпільники пустили під укіс ешелони з літаками та машинами (Коз., Листи.., 1967, 305); Пуска́ти (пусти́ти) по́гляд (о́ко, о́чі) куди — дивитися кудись. Не крадькома Поміж дівчат пускають [попи] око ласе (Павл., Пальм. віть, 1962, 68); Яшко на мить одну розпутав погляд свій і пустив по столу, по обличчях (Головко, І, 1957, 144); Пуска́ти (пусти́ти) у пові́тря — то саме, що Виса́джувати (ви́садити) в пові́тря (див. виса́джувати).З кожної роти нашого батальйону зголоситься декілька простих солдатів під командою десятника пустити у повітря панцирний поїзд ворога (Гашек, Пригоди Швейка, перекл. Масляка, 1958, 504); Пуска́ти (пусти́ти) у́смішку (у́сміх, по́смішку) — усміхатися. Пускав [посадник] попід пишним усом усміх задоволення (Загреб., Диво, 1968, 233); Терентій.. пустив у клешні вус лукаву посмішку: іч, як хитромудро викручується пан (Стельмах, І, 1962, 566); Пуска́ти (пусти́ти) ша́пку по кру́гу — збирати гроші з усіх присутніх, підставляючи шапку. За вантажницьким звичаєм, пустили портовики шапку по кругу і на зібрані гроші підкупили капітана англійського судна (Гончар, II, 1959, 45); Пусти́ти [собі́] ку́лю в лоб (в ло́ба, у го́лову) — застрелитися. В бурхливому каятті він ладен був пустити собі кулю в лоб (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 25); — Да, коли б от немов сталосявсі діти вимерли за одну ніч на всій землі,.. я б, мабуть, на ранок пустив би собі кулю в голову (Головко, II, 1957, 109).

Дим пуска́ти в о́чі див. дим; Пуска́ти бі́сики (ге́дзики) [о́ком (очи́ма)] див. бі́сик, ге́дзик; Пуска́ти (пусти́ти) віц див. віц; Пуска́ти гадю́чку див. гадю́чка; Пуска́ти (пусти́ти) ману́ [в ві́чі] див. мана́; Пуска́ти на ві́тер гро́ші (заробі́ток і т. ін.) див. ві́тер; Пуска́ти на ві́тер слова́ — те саме, що На ві́тер говори́ти (ки́дати слова́ і т. ін.) (див. ві́тер); Пуска́ти (пусти́ти) о́чі під лоб (ло́ба) див. о́ко 1; Пуска́ти (пусти́ти) сла́ву на (про) кого — поширювати чутки, звістки, які знеславлюють, порочать кого-небудь. Хто пустив погану славу на багатирку Шрамченкову дочку? У кого ж язик довший, як не в Максима! (Мирний, II, 1954, 113); Її взяла пані на легшу роботу, та на більші муки, бо якої слави не пускають по селу про тих дівчат, що роблять на панськім дворі (Стельмах, І, 1962, 344); Пуска́ти (пусти́ти) [черво́ного] пі́вня див. пі́вень; Пуска́ти (пусти́ти) чу́тку (поголо́ску, ясу́, плі́тку і т. ін.) — поширювати якісь відомості про кого-, що-небудь. [Пряха:] Вмерла наша королева, король не встиг жалоби доносити, а вже посватався до неї [принцеси]… [Швачка:] Ну, се, може, так вона пускає чутку! (Л. Укр., II, 1951, 191); — А я.. поміж миром пустив таку поголоску, що Сомко вже на волі (П. Куліш, Вибр., 1969, 188); Хтось пустив ясу, що десь тут серед есесівських недобитків гасають, маскуючись під рядових, відомі воєнні злочинці (Гончар, III, 1959, 451); Пуска́ти (пусти́ти) шпи́льку — робити ущипливе, єхидне зауваження кому-небудь. Інколи.. його просто гедз нападаві тоді він ставав нестерпучим пускав Раїсі шпильки, глузував з її екзальтації (Коцюб., І, 1955, 330); Найбільш агресивною цього вечора була Крихточка. Їй так і кортіло пустити якусь чергову шпильку на адресу Лебедя (Баш, Надія, 1960, 73); Пусти́ти в непа́м’ять див. непа́м’ять; Пусти́ти жука́ див. жук; Пусти́ти [з (за)] ди́мом (з вогне́м і т. ін.) — знищити, спаливши. [Стась:] Нахвалявся [Кармелюк] перепороть різками всю комісію і димом пустить всі їх папери (Вас., III, 1960, 389); — Та йому [панові] й ногою на нашу землю не дати ступити. Кубло димом за вітром пустити! (Головко, II, 1957, 221); — Проклятий фашист все село під небо з вогнем пустив (Коп., Хата хлопчика.., 1957, 6); Пустити під ніж — винищити, порізавши. Вдерлися у село поганці-фашисти. Розграбували артіль, корів під ніж пустили (Літ. Укр., 4.V 1962, 4).

5. перех. Приводити в дію, рух; змушувати працювати (машину, механізм, промислове підприємство). Механік за стіною пускає апарата. Апарат деренчить і шумить (Ю. Янов., II, 1958, 36); Осіннього вечора зібралась комуна пускати млин. Куліш, П’єси, 1960, 107); — Пустили паровики на роботу (Кв.-Осн., II, 1956, 244); Андрій не покидав надії, що ось-ось.. наїдуть пани, усе полагодять і пустять фабрику (Коцюб., II, 1955, 8); Підприємці Дехтярьови в 40-х роках [XIX ст.] пустили в Києві завод металевих виробів (Іст. УРСР, І, 1953, 396); // Вмикати електричний струм, певні пристрої для надання руху машині, механізму і т. ін. В клуб електрику пускали, І зійшлося пів села (Воскр., Поезії, 1951, 102); Шофер Серьога пустив швидкість, і ми шарпнули вперед (Ю. Янов., І, 1954, 65).

Пуска́ти кіно́ — демонструвати кінофільм. Я живу недалеко від їдальні і червоного кутка, де вже і кіно пускають (Хор., Ковила, 1960, 37).

6. перех., у сполуч. з ім., що означають дію або стан. Піддавати якій-небудь дії, використовувати певним чином. Капітали, які він пускав у оборот, робилися чимраз більші (Фр., VIII, 1952, 394); Хіба ж уявити було прадідам, що він порухом руки пускатиме в дію сили фантастичні, ламатиме небо пекельним гуркотом двигунів ..! (Гончар, Тронка, 1963, 55); Дарма, що на трьох ногах [коза], а припустила, аж курява встала; тут вона, похоже, і четверту ногу пустила в ход [хід] (Укр.. казки, легенди.., 1957, 38); Марина того ж таки вечора, наливаючи чай німцеві, казала:Бач, якби не я, то ви б і не догадалися горіле [борошно] в діло пустити! (Мирний, IV, 1955, 256); Зусилля народів повинні бути зосереджені на тому, щоб своєчасно приборкати імперіалістів, позбавити їх змоги пустити в хід смертоносну зброю (Програма КПРС, 1961, 50); // на (під) що. Використовувати для чого-небудь. Справді, був він невдачливий: ..пустив поле під сіно, сіно подешевшало (Григ., Вибр., 1959, 109); — Так, Чернеччину ми пустимо під соняшники,перевів свої думки Оксен на господарські клопоти (Тют., Вир, 1964, 32).

7. перех., розм. Продавати або збувати іншим способом. До нього [діда] регулярно щороку зіходилася гуцулія [гуцули] довідуватися: чи сіно дешево пускати, чи худобу (Хотк., II, 1966, 22); Рідного куреня мого давно нема. І городець материн дядько мій якось пустив у чужі руки (Барв., Опов.., 1902, 175); Якби не Джозеф, то двоє дівчаток у штаті Алабама давно були б сирітками і хто знаєчи не пустили б вже з молотка кредитори його ферму (Рибак, Час.., 1960, 368); // Витрачати (гроші). — Отак заробляючи кождого дня, того ж дня пускаю все зароблене, не дбаючи про завтра (Фр., IV, 1950, 160); — Я вже знаю, що ви не пустите [гроші] марно… (Фр., IV, 1950, 185).

8. перех. Давати росток, корінь і т. ін. (про рослину). Дерево не пускає коріння вглиб, бо камінь, а розкидає коріння навкруги, обхоплює ним, мов гадюками, камінь (Коцюб., III, 1956, 137); Дуби всихають. Та й тоді ще Прощальні пагінки все вище Пускають (Мур., Осінні сурми, 1964, 16); Вербовий частокіл до самого берега прийнявся й пустив од себе широке гілля (Н.-Лев., II, 1956, 168); Через три дні буряк зазеленів, розправив кущ, виложив по землі широкий лист, пустив молоді паростки (Горд., Дівчина.., 1954, 146); * Образно. З радістю прислухається Ївга, як уже пускає в її серце паросток почуття помсти (Л. Янов., І, 1959, 401); Роздумував [Тимко] над долею людей, що перебираються ось на його очах із одного місця на друге. «Де корінець пустив, там і серце залишив..» (Тют., Вир, 1964, 184).

9. перех. Видавати які-небудь звуки; говорити, співати і т. ін. повним чином. Пана Адама збудили, і він пускав у столовій басові нотки (Коцюб., II, 1955, 257); Ой, піду я в лужочок, Гей, пущу стиха голосок. Пущу стиха голосок, Чи не почує мій дружок (Укр.. лір. пісні, 1958, 160); В тиші загалакали голоси.. Чоловічий голос щось буркотить та буркотить, і жіночий озветься словом та й пустить срібний сміх на дорогу (Стельмах, І, 1962, 261).

Пуска́ти (пусти́ти) пі́вня (пі́вника) див. пі́вень, пі́вник 1.

10. перех. Виділяти, випускати, випромінювати з себе що-небудь. Фалькенбавм, бесідуючи з ним, пускав «із нервозності» просто йому в лице дрібненькі, як мак, крапельки слини (Март., Тв., 1954, 309); Самовар пускає вгору кучеряву стьожку пари (Рибак, Що сталося.., 1947, 72); Пан усміхнувся лукаво і показав попові торбу грошей. Піп аж слину пустив, угледівши стільки грошей (Україна.., І, 1960, 133); Сказавши, аромат пустила [Венера]: Васильки, м’яту і амбре [амбру], На хмарі в Пафос покотила (Котл., І, 1952, 212).

Пуска́ти (пусти́ти) дим (димо́к і т. ін.) — випускати з рота дим, палячи; взагалі палити. [Горнов:] А бісові комарі аж печуть. [Максим:] А ви обкурюйте себе, отак навкруги пускайте дим, то та погань і не наблизиться (Кроп., І, 1958, 390); Він устав з-за столу, скрутив цигарку і, пускаючи димок у розчинену грубку, де дотлівала перепалена солома, довго смоктав її (Коцюба, Нові береги, 1959, 359); Василь Іванович.. потягнув цигарки й пустив хмару диму (Вас., І, 1959, 65).

Па́ри з уст (вуст, ро́та і т. ін.) не пусти́ти — не промовити ні слова. Оце піду до сина, хочу душу одвести: «Івасю, Івасю!»а воно й пику одверне, І пари з уст не пустить (Барв., Опов.., 1902, 268); Дивна річяк тільки скаже він, Анкулія, слово, відразу западає тиша, ніхто й пари з вуст не пустить (Чаб., Балкан. весна, 1960, 295); Пуска́ти (пусти́ти) сльозу́ (слі́зку, слі́зки і т. ін.) з оче́й див. о́ко 1; Тума́н (туману́) [у ві́чі] пуска́ти (пусти́ти) — навмисне робити що-небудь неясним, заплутаним. [Бабуся:] Та вони [ворожбити] вже слово такеє знають. Туману пустили і здиміли. [Xлоп’я:] А як туман пускають? (Л. Укр., II, 1951, 523); — Не доберу я толку в твоїх речах,каже Петро.Що за охота тобі мене морочити? То заговориш буцім щиро, то знов туман у вічі пустиш (П. Куліш, Вибр., 1969, 149); — Тут щось таки добре наплутано. Видно, він пустив туману не тільки мені, а й вам (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 74).

11. перех., розм. Давати можливість чому-небудь лягати, стелитися на чомусь певним чином, падати вільно; розовуватися — Ой не стій, вербо, над водою. Не пускай гілля по Дунаю (Барв., Опов.., 1902, 221); Ось сидить за сніданком, зап’яв широкі груди і пуска по серветці м’яку білу бороду (Коцюб., II, 1955, 186); Який ставний юнак.., О Пірро, обійма тебе на самоті? Для кого ти, ясна і в світлому убранні. По плечах кучері пустила золоті? (Зеров, Вибр., 1966, 367); // Опускати, похиляти що-небудь донизу; звішувати. Він стоїть біля мене, узявся однією рукою за бік, а другу пустив поволі (Мирний, І, 1954, 77); Уймився [Іван] обома руками за колик, пустив голову межи руки (Март., Тв., 1954, 37); Мар’яна безпорадно пустила руки вздовж тіла (Мам., Тв., 1962, 403); // Шиючи одяг, лишати запас у швах, додавати тканини на виріст. Щовесни, як шиє мати штани старшому [синові], то на цілу долоню довші пускає холоші (Головко, II, 1957, 208); // Надавати якогось кольору, відтінку чому-небудь, наносити візерунок на щось. — Пустимо по стінах і склепіннях фресковий розпис, щоб замінити дорогі заморські мармури (Загреб., Диво, 1968, 592).

12. перех. Втрачати, ронити (листя, пір’я і т. ін.). Явір пускає листя на воду (Перв., II, 1948, 129); Ой летіла зозулечка понад море в гай Та й пустила синє пірце у тихий Дунай (Федьк., Буковина, 1950, 87).

13. неперех., рідко. Розпускатися, розтавати. Надбіг [Лис Микита] до калюжі, скочив у воду, щоб обмитися з фарби,де тобі! Фарба олійна, через ніч у теплі засохла добре, не пускає (Фр., IV, 1950, 93); Напровесні от-от річка Горинь пустить! (Барв., Опов.., 1902, 27).

14. перех., діал. Надсилати поштою (листи, гроші і т. ін.). — Та давай уже, молодице, я твій лист по почті [пошті] пущу (Вовчок, І, 1955, 32); Моя мати та пустила письмо до мене та й прислала грошей на великдень (Стеф., III, 1954, 61).

◊ Пуска́ти бульки́ (бу́льби, бу́льбашки́ і т. ін.): а) випускати пухирці слини (перев. про дитину). Збилися куми з ліку, коли несли найменшого хрестити, нарекли наздогад Степаном, і лише потім виявилось, що інший Степан уже лежить у колисці,.. пускаючи бульбашки (Гончар, І, 1959, 10); б) тонучи, захлинатися. Видимо, тоне хтось!.. Вже й очі вирячив бідаха наш Максим, Уже й бульки пуска (Рильський, Поеми, 1957, 265); Пуска́ти (пусти́ти) дур [у го́лову] — затьмарювати чию-небудь свідомість, запаморочувати когось. Амату з Турном я з’єднаю І сим Енея укараю, Латину ж в тім’я дур пущу (Котл., І, 1952, 177); Ось бач, який я гольтіпака, Який пустив на себе дур! Блуджу по світу, мов бурлака (Укр. поети-романтики.., 1968, 483); Пуска́ти (пусти́ти) кров див. кров; Пуска́ти (пусти́ти) по сві́ту (в лю́ди, по́між лю́ди і т. ін.): а) змушувати блукати в пошуках прожитку, житла, праці і т. ін. — Отих гітлерів, антонесок, отих міністрів.. я закував би їх в ланцюги і водив би… Ні, хай би оті дрібні сироти водили, що вони їх, як макового зерна, пустили по світу (Гончар, III, 1959, 65); — Виоремо тебе, ниво, обсіємо. Не зерно, а серце своє вкладемо в тебе, щоб зародила ти нам щастя, щоб не пускала ти поміж люди старців і старчат (Стельмах, II, 1962, 199); — Можна б,кажуть,і дівку, й хлопця по людях пустити, або на Дін, або на заробітки (Барв., Опов.., 1902, 433); б) публікувати, робити надбанням громадськості, читачів (літературні твори). Якби я не друкував своїх «Гайдамаків», то воно б не треба і передмови. А коли вже пускаю в люди, то треба і з чим, щоб не сміялись на обірванців (Шевч., І, 1963, 142); Франко ж казав, що се [повість «Жаль»] найкраща моя річ і що гріх було б не пустити її в світ (Л. Укр., V, 1956, 100).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 392.

Пускати, ка́ю, єш, сов. в. пустити, пущу, стиш, гл. Пускать, пустить, выпустить. Як візьмеш ти за рученьку, — не мусиш пустити. Мет. Давали, та з рук не пускали. Ном. № 9785. Пустимо стрілку, як грім по небу. АД. І. 9.

2) Отпускать, отпустить; позволить. Ой чом не прийшов?… чи мати не пускала? Мет. 32.

3) Впускать, впустить. Не пускають в хату ночувати. Шевч.

4) Испускать, испустить. Вода, нагріваючись, пускає од себе пару. О. 1862. III. 32. Зомлів, і слину вже з переляку пускає. Грин. II. 232.

5) Вскрываться, вскрыться (о рѣкѣ). На провесні от-от річка Горинь пустить. Г. Барв. 27.

6) — на пожар. Сжигать, сжечь. Семиград султанський хочуть пустити на пожар і спліндрувати. К. ЦН. 211.

7) Пускати бісики. Кокетничать, завлекать. Княгині нічого вже було до Четвертинського бісики пускать. Стор. МПр. 86.

8) — тумана. Дурачить, обманывать.

9) — славу. Распространять молву, распускать дурные слухи.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 500.

вгору