ВО́ЛЯ, і, ж. 1. тільки одн. Одна з функцій людської психіки, яка полягає насамперед у владі над собою, керуванні своїми діями й свідомому регулюванні своєї поведінки. Розрізнюємо кілька головних об’явів душевного [духовного] життя: .. волю, тобто можливість звернення наших фізичних чи духовних сил в якімсь однім напрямі (Фр., XVI, 1955, 260); Соломія все йшла. Вона зібрала свою енергію, всю силу волі, всю міць тіла і йшла уперто і завзято (Коцюб., І, 1955, 364); Він зусиллям волі подавив у собі те бажання (Цюпа, Назустріч.., 1958, 59); // Прагнення досягти своєї мети; рішучість. Наполегливість, воля — усе на путі переможе — І гірські перевали, і хащі, й глибокі моря (Криж., Під зорями.., 1950, 28).
2. Бажання, хотіння. Якби її воля, привчилася б і письма (Кв.-Осн., II, 1956, 312); — Хай іде своїм власним шляхом! Це — його воля, його право (Донч., V, 1957, 467); // Вимога, наказ. — У мою хату вступив — мою й волю чини, — промовив він (Мирний, І, 1954, 161); Накажи йому Ларивон голими руками вигребти жар із горна, — Іванко, не задумуючись, кинеться виконувати волю старшого брата… (Руд., Остання шабля, 1959, 16).
Во́лити во́лю див. во́лити; Во́ля ва́ша (твоя́) — як хочете (хочеш), як бажаєте (бажаєш); З до́брої (по до́брій) во́лі — без примусу, добровільно. Ніхто з доброї волі землі не дасть (Коцюб., II, 1955, 67); Не підеш по добрій волі, то підеш по неволі (Номис, 1864, № 1058);
Лю́ди до́брої во́лі — ті, що бажають народові добра, миру; Оста́ння во́ля чия — бажання, розпорядження, висловлене перед смертю; заповіт. Бійці виконували останню волю свого героя (Кач., Вибр., 1953, 323);
По [свої́й і т. ін.] во́лі: а) як хто хоче (хотів), за своїм уподобанням. Тут всі по волі забавлялись, Пили, іграли, женихались (Котл., І, 1952, 115); б) за власним, бажанням, без примусу. [Лукаш:] По волі ж і піду, як тільки схочу, ніхто нічим мене тут не прив’яже! (Л. Укр., III, 1952, 239).
◊ По во́лі — нево́лі; По во́лі чи по нево́лі — так чи інакше; все одно. По волі — неволі Найду свою долю! (Шевч., І, 1951, 162).
3. Право розпоряджатися на свій розсуд; влада. Еней кричить: — Моя тут воля (Котл., І, 1952, 164);
З них один промовив: — Браття! Часу маєте доволі, Щоб Бертольда покарати. Він же й так у вашій волі (Л. Укр., I, 1951, 376); // Дозвіл, згода, рішення. — А їдучи, прийшлось би брати і жінку, і діточок; а сього без начальства та без їх волі не можна (Кв.-Осн., II, 1956, 130); Йон хутко довідався про батькову волю (Коцюб., I, 1955, 246).
◊ Віддава́тися (відда́тися) на во́лю кому, чому — давати можливість кому-, чому-небудь володіти, розпоряджатися собою. Він віддався на волю своїм думкам (Мирний, І, 1954, 357); Во́ля дру́ку — право вільно висловлювати в пресі свої думки, ідеї. Ми дістали врешті закон про волю друку (Коцюб., III, 1956, 285); Во́льному во́ля — як собі хочеш (хочете). — Не хочеш говорити — вольному воля (Коцюб., 1, 1955, 301); Ма́ти во́лю над ким— вільно ким-небудь розпоряджатися; впливати на когось. Одна ще Галя має над ним волю: він її все ще кохає й поважає (Мирний, І, 1954, 285); Пуска́ти (пусти́ти) на во́лю що — перестати чим-небудь керувати, що-небудь свідомо спрямовувати; пускати напризволяще;
Своя́ во́ля кому — хтось має право робити що-небудь на свій розсуд. — Він ще й рад буде, щоб збути нас і щоб тут йому своя воля була з Тимохою поратись (Кв.-Осн., II, 1956, 258).
4. Відсутність обмежень; привілля. І пташкам воля, в чистім полі І пташкам весело літать (Шевч., II, 1953, 100); Хай погуляє дитина. Тільки їй волі, поки в мами та в тата (Коцюб., II, 1955, 14); // Особисте життя вдома (на противагу військовій службі, перебуванню в навчальному закладі закритого типу тощо). — Завтра ж йому лоб забриють, так поспішає сьогодні нагулятись, щоб було чим волю спом’янути (Кв.-Осн., II, 1956, 291).
Дава́ти (да́ти) во́лю кому, чому — не обмежувати когось у діях, у виявленні почуттів, не стримувати своїх почуттів. Вона дала велику волю своїй невістці (Барв., Опов.., 1902, 224); Не міг дати волю своїм почуттям (Кучер, Чорноморці, 1956, 406); На во́лі: а) не в приміщенні. Ходжу я на волі — не дишу, а несито ковтаю свіже повітря (Коцюб., І, 1955, 466); б) будучи неув’язненим, вільним; протилежне у неволі. Краще на волі на вітці, чим у неволі в золотій клітці (Укр.. присл.., 1955, 293); в) без будь-яких обмежень. Добре вам, бабуню, було тут жити на волі, а що я витерпіла за тим ученням! (Вовчок, І, 1955, 104); г) будучи звільненим від кріпацтва. І сниться їй той син Іван.. Уже не панський, а на волі (Шевч., II, 1953, 287); На во́лю: а) назовні. Тим запеклим душам треба було десь дівати свою силу, що пручалася, рвалася на волю (Мирний, II, 1954, 286); б) поза межі в’язниці. Джерю випустили з тюрми на волю (Н.-Лев., II, 1956, 261); По во́лі — поза приміщенням, надворі. — Де та доля пишається? Чи то в шинках з багачами?.. Чи то в полі на роздоллі 3 вітром віється по волі? (Шевч., II, 1953, 294).
◊ Дава́ти (да́ти) во́лю нога́м — швидко бігти, пускатися навтікача. Почула Лисиця Вовчиків крик, побачила, який він біжить злючий та недобрий, — і не чекала довго. Дала ногам волю та до лісу (Фр., IV, 1950, 86);
Дава́ти (да́ти) во́лю рука́м: а) хапати, чіпати руками. [Тетяна:] Тілько знайте: язиком що хочеш роби, а рукам волі не давай (Котл., II, 1953, 47); б) битися.
5. Свобода, незалежність; протилежне неволя, рабство. Не вмирає душа наша, Не вмирає воля (Шевч., І, 1951, 325); Вічний революцьонер Дух, що тіло рве до бою. Рве за поступ, щастя й волю (Фр., X, 1954, 7); [Неофіт-раб:] А я піду за волю проти рабства, я виступлю за правду проти вас! (Л. Укр., II, 1951, 241); // Перебування не під арештом, не в клітці, не на ланцюгу і т. ін. Немає гірше, як в неволі Про волю згадувать (Шевч., II, 1953, 90); — Яке прекрасне слово: ко-за-ки! Українські козаки, що віками боролися за волю українського обезволеного народу (Довж., І, 1958, 162); Рибка, почувши волю, стрепенулася, завмерла.. і зникла в глибині (Стельмах, Хліб.., 1959, 108).
6. іст. Звільнення селян від кріпацтва. Ще тільки об’явили волю, піщани зашуміли, як окріп у горшку (Мирний, II, 1954, 192).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 735.