ВІ́ТЕР, тру, ч. Більший або менший рух потоку повітря в горизонтальному напрямі. Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива (Шевч., І, 1951, 3); Вітер грайливо дмухав йому в сіре обличчя теплими хвилями (Панч, II, 1956, 433); * У порівн. Вхопила вона ту мітлу і вітром за ним (Вас., II, 1959, 313).

◊ Вали́тися від ві́тру див. вали́тися; Ві́тер у голові́ [гра́є] в кого — хтось легковажний, несерйозний. А парубки тії — сказано, вітер у голові, молодії —видрали десь музики і повели молодих по селу, гукаючи, співаючи (Вовчок, І, 1955, 87); Так що ж це він? Хизувався, як хлоп’як? А чи ще вітер у голові грав, і він просто вигадує? (Коз., Гарячі руки, 1960, 21); Ві́тер сви́ще (свисті́в, гуде>́) у кише́нях — нема (не було) грошей. В її батька і в неї давно вітер свистів у кишенях (Н.-Лев., IV, 1956, 226); — Сухарі вийшли, махорки катма, вітер у кишенях гуде… (Гончар, Таврія, 1952, 78);

Ві́тром підби́тий (підши́тий): а) про благенький одяг. Вітром підшита свитина, літня китайчата хустка не дуже десь гріли (Коцюб., І, 1955, 453); б) про несерйозну, легковажну людину; Зві́дки ві́тер ві́є — від кого йде думка, погляд і т. ін. Галя почула, звідки вітер віє, куди хилить… (Мирний, III, 1954, 286); Ки́дати (пуска́ти і т. ін.) на ві́тер гро́ші (заробі́ток і т. ін.) — даром, марно витрачати гроші, заробіток тощо. [Герміона:] Немає за що ганити тебе, хіба за те, що ти свій заробіток пускаєш так на вітер (Л. Укр., III, 1952, 419); Він.. гроші на вітер пускав (Мур., Бук. повість, 1957, 7); Куди́ ві́тер ві́є (дме): а) у чому, власне, справа; Паляничка ще не добрав, куди воно вітер дме, тому вибирав тепер слова обережні, моргаючи своїми мавпячими, очима (Чаб., Тече вода.., 1961, 161); б) про непослідовність у чиїй-небудь поведінці, думках, політиці. Лови́ти вітри́ — бути неуважним. Коли Наум приходив до церкви молитись, то вже справді молився, а не ловив вітрів, не розглядав туди і сюди (Кв.-Осн., II, 1956, 66); На ві́тер говори́ти (ки́дати слова́ і т. ін.) — даремно, марно говорити. [Марусяк:] Бо знай, небого, я На вітер говорить не вмію (Фр., IX, 1952, 313); На [всі] чоти́ри вітри́ — куди хоч, у будь-який бік. Йди на чотири вітри (Укр.. присл.., 1955, 310); Пішло́ (піде́) з (за) ві́тром — пропало (пропаде); Шука́ти (лови́ти і т. ін.) ві́тра в по́лі — даремно шукати кого-, що-небудь. Така вона була, панночка тая, що присягала "любитиму", наче "на добридень" віталася. А по добридню та й шуги! Бувайте здорові, шукайте вітра в полі!.. (Вовчок, І, 1955, 378); Яки́м ві́тром (яки́ми вітра́ми) [занесло́]? — яким способом, з якої причини, з якою метою з’явився (з’явилися), яка потреба привела? [Юркевич:] Ви тут? Яким вас вітром сюди занесло? (Коч., І, 1956, 599).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 687.

Вітер, тру, м.

1) Вѣтеръ. Із-за гори вітер вів, калина не спів. Мет. 165. Із вітром могила в степу розмовляє. Шевч. 37. На вітер підняти. Приводить въ чувство упавшаго въ обморокъ, вынося его на чистый воздухъ. Не виїхав козаченько за білії хати, як довелось дівчиноньку на вітер підняти. Н. п. Пішло з вітром, за вітром. Пропало, пошло прахомъ. вітер має. Уже нѣтъ. шукай вітра в полі! Напрасно будешь искать, не найдешь. іди по три вітри. Ступав къ чорту. жене, як дідько вітри. Летить, какъ бѣшеный. Ном. №11428. Ум. Вітрець, вітречко, вітрик, вітронько. ХС. II. 196.

2) = Ятір. Kolb. І. 73.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 241.

ві́тер (зменшено-пестливі — віт­ре́ць, ві́тречко, ві́трик, ві́тронь­ко) — більший або менший рух потоку повітря в горизонтальному напрямі (у загадці: «По сінях і так, і сяк, а в хату ніяк»); за давнім ві­руванням, вітри — це чотири істо­ти, що дмуть з чотирьох боків світу (від стародавніх вірувань про чоти­рикутну будову світу; звідси — «йди собі на чотири вітри!»); звер­тання княгині Ярославни до вітра-вітрила — відгомін, можливо, віри в бога вітру — Стрибога чи просто у вітер як живу істоту (вона звер­тається до нього як до господина, отже слова Госпо́дь і господи́н ще не розрізнялися); разом з тим у тому самому «Слові» множинні вітри подаються як Стрибогові внуки, що віють стрілами; згадуваний у плачі Ярославни вітри́ло — це ще південний вітер, як його називає народ (саме в цьому напрямку бу­ла битва Ігоря з половцями); здав­на народ вбачав у вітрі передусім демонічну силу, людині ворожу, тому, наприклад, боялися, щоб ва­гітну жінку не підвіяв вітер, бо це не лише може перервати вагіт­ність, а й призвести до божевілля; а то й діти будуть ненормальні або ж недотепні («вітер в голові», «з вітру»); вітер може поривати з со­бою людей чи добро і заносити їх далеко, невідомо куди («Повіявся з вітром», «Пішло за вітром»); про зв’язок вітру з нечистою силою свідчить вислів: «Жене, як дідько вітри», звідки й проклін: «Іди ти під три вітри!» (пор. «під три чор­ти»); вітер уособлюється також як сила, що протистоїть щасливій до­лі в житті («Бідному все вітер в очі») чи в коханні: «Коли б вітри не віяли, А громи не били, Коли, любку, не вороги, Ми би ся люби­ли»; водночас вітер — це посла­нець, його посилають з вітанням, побажанням, зі звісткою: «Повій, вітре, на Вкраїну, Де покинув я дівчину»; пісні, де вітер втрачає свою демонічну силу, пізнішого походження: «Повій, вітре, повій, вітре, по полю, Та рознеси, та роз­неси мою долю»; у давнину визна­чали свято вітру, що припадало на 15/28 липня, коли не можна було працювати біля сіна, бо вітер усе рознесе; з вітром пов’язано ряд погодних прикмет, — «вітер зі схо­ду несе добру погоду», «західний вітер — на вологу», «подув гарячий вітер — чекайте дощу». Із-за гори вітер віє, калина не спіє (А. Метлинський); Із вітром могила в сте­пу розмовляє (Т. Шевченко); Вітер подме — сліди замете (прислів’я); Куди хилить вітер, туди й гілля гнеться (М. Номис); фразеологіз­ми: на ві́тер підня́ти, піти́ з (за) ві́тром — пропасти, піти прахом; шука́й ві́тра в по́лі — даремно шу­каєш (шукатимеш), не знайдеш; жене́, як ді́дько вітри́ — летить, як скажений (навіжений).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 100-101.