ВІЦ, а, ч., діал. Дотеп. Ксьондз сипав віци і чхав од табаки (Коцюб., II, 1955, 253); Він вічно теревенив, розповідаючи веселі віци — анекдоти, співав коломийки, хоч живіт аж судомило від голоду (Тют., Вир, 1964, 352).

◊ Пуска́ти (пусти́ти) віц, зах. — говорити дотеп. Я.. не хотів тебе прогнівити, лиш пустити віц (Стеф., III, 1954, 29).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 690.