ЗА́МІЖ,
1. присл.: Бра́ти (взя́ти) за́між — робити своєю дружиною (про чоловіка). Візьму заміж [дівчину] за себе (Чуб., V, 1874, 87); Вихо́дити (ви́йти, іти́, піти́ і т. ін.) за́між — брати шлюб, одружуватися з ким-небудь (про дівчину, жінку). — Тепер слухай мене, Марусю: не раз тобі казав, що дівкою тобі зоставатись не можна, треба заміж іти (Кв.-Осн., II, 1956, 60); Сімнадцять років було моїй матері, коли я народився. Тоді рано виходили заміж (Томч., Готель.., 1960, 44); Віддава́ти (відда́ти, видава́ти, ви́дати, пуска́ти, пусти́ти і т. ін.) за́між кого — одружувати, давати згоду на шлюб дочки, сестри і т. ін. [Євдокія Корніївна:] Та то ми, сестро, оце радились, за кого б нам свою дочку віддати заміж (Н.-Лев., II, 1956, 478); Убогого полюбила, Мати заміж не пустила, Осталася я (Шевч., II, 1953, 119); Крім Ліни, є в нього ще дві дочки, ..повіддавав він їх заміж ще на Півночі (Гончар, Тронка, 1963, 165).
2. у знач. ім., розм., рідко. Антон помітив, що заміж Устині прийшовся по характеру (Чорн., Потік.., 1956, 373).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 210.