СПАС1, а, ч., церк.
1. Те саме, що спаси́тель1. Всі вийшли, цокнув замок два рази, і Лазар лишився між чистим ліжком, столом під настільником, напроти спаса (Коцюб., II, 1955, 194); Надія помітила, що до кутка з нагородами Вовнига ставився з не меншою пошаною, ніж до святого спаса: сідаючи за стіл, він перехрестивсь до ікони і шанобливо вклонився до грамот (Баш, Надія, 1960, 246).
◊ Неха́й (хай) спас боро́нить!, заст.- те саме, що Неха́й (хай) бог боро́нить (милує)! (див. бог). Не перший твій та й не останній Влас, ..Он не таких стяло,— нехай боронить спас!..А що ж робитимеш? То сказано — війна! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 130).
2. Церква, монастир на честь спасителя (у 1 знач.). Погулявши неділь ізо дві.,, йдуть було [запорожці] вже спалахнув він весь бажанням одразу діяти (Тулуб, В степу.., 1964, 34);
3. Назва кожного з трьох церковних свят, що відзначаються православною церквою з 1 по 15 вересня за старим стилем. Прийшов спас, бери рукавиці про запас (Номис, 1864, № 468); Дере на пасіці Панько свій мед на спаса (Г.-Арт., Байки.., 1958, 127); Поспіли груші й яблука на спаса (Довж., Зач. Десна, 1957, 504).
СПАС2, у, ч.: ◊ Нема́ (нема́є) спа́су див. нема́.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.
— Т. 9. — С. 490 - 491.
Спас —
1) = Спаси́тель = Христо́с-Спаси́тель — за християнським віровченням, засновник християнства, що врятував людство, спокутуючи його гріхи; див. ще Христо́с Ісу́с;
2) Спа́са — народна назва календарних християнських свят, свят Господніх — Пе́рший Спас (1/14 серпня), Винесення Чесних Древ Животворящого Хреста Господнього, у народі — Макові́й (див.), початок Спасівського посту, Спа́сівки (див.); казали: «Перший Спас — це проводи літа», «З Першого Спаса — холодні роси»; Дру́гий (Вели́кий) Спас (6/19 серпня), Преображення Господнє, у народі — Я́блучний Спас; у церкві святять яблука і всі інші плоди, бо це одне з найбільших хліборобських свят — свято врожаю; таке освячення символізує розквіт і плодючість усього створеного у безкінечному царстві життя; до свята намагалися не їсти яблук, особливо жінки, діти яких померли; існувало повір’я, що «на тому світі» ростуть срібні дерева з золотими яблуками, і їх дають (вірили, що це робить Божа Мати) лише тим дітям, батьки яких не споживали яблук до Другого Спаса; на свято освячували: яблука, овочі, мед, вінки із збіжжя, замикаючи тим самим обжинковий обхід, а заодно і цикл аграрних свят; вінки потім обмолочували і починали тим зерновий посів озимини; збирали всі зернові, востаннє заготовляли лікарські трави, приказуючи: «Діва Марія це зілля сіяла, а Спас поливав — нам на поміч давав»; вірили, що це час третього виходу померлих на світ (перший — у Страсний четвер, другий — на Зелені свята), казали: «Спас — усьому час»; починалися холодні ночі, подекуди з приморозками: «Прийшов Спас — пішло літо від нас», «Від Спаса та й рукавиці до паса»; Тре́тій Спас (16/29 серпня), Нерукотворного Образу, у народі — Спа́са на Полотні́. Прийшов Спас — бери (держи, готуй) рукавиці про запас (М. Номис); Дере на пасіці Панько свій мед на Спаса (П. Гулак-Артемовський); Поспіли груші й яблука на Спаса (О. Довженко);
2) церква, монастир на честь Христа-Спасителя. У Межигірського Спаса тричі причащались (Т. Шевченко).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.
— С. 573.
