БОГ, рідко БІГ, бо́га, ч. У релігійних віруваннях — уявна надприродна істота, що нібито створила світ і керує ним та вчинками людей. Була б сестра, і був би брат, А то.. нема тепер нічого. Ні бога навіть, ні пів-бога (Шевч., II, 1953, 364); Ах, скільки радості, коли ти любиш землю. Нема у ній ні ангелів, ні бога, ані семи небес. А в лиш радість і горіння, сукупна праця і хвала (Тич., І, 1957, 115); Не ждіть рятунку ні від кого: Ні від богів, ні від царів. Позбудеться ярма тяжкого Сама сім’я пролетарів (Сто пісень.., 1946, 7); * Образно. — Жіноча врода — бог мій (Мирний, IV, 1955, 127); // чого, перен. Найбільший умілець у чомусь, наймогутніший володар чого-небудь. — Ми повинні за всяку ціну наздогнати богів золота [банкірів], інакше станемо.. їхніми титулованими офіціантами (Стельмах, Хліб.., 1959, 44).

◊ перев. заст. Бі́йся (побі́йся, бі́йтесь, побі́йтесь) бо́га! — вираз, що вживається як застереження, прохання не робити, не казати чого-небудь; не робіть так!, не можна так! — Он храм божий, а вони заставили сліпця пісень мирських співати. Побійтесь бога! (Мирний, V, 1955, 78); Бог дасть: а) уживається як відмова тому, хто просить що-небудь; немає, не маємо, не маю, не дам; б) те саме, що Дасть бог. Бог дасть, виростуть [дітки] (Шевч., II, 1953, 324); Бог [його́] зна́є що (куди, яќ і т. ін.) — хто його знає, невідомо що (куди, як і т. ін.). Бог знає звідки з’являвся на морічовен (Коцюб., II, 1955, 288); — І бог його знав що то за приємність мордувати таку бідну та нешкідливу пташину (Фр., III, 1950, 9); Бог з ним (з не́ю і т. ін.) — вираз на позначення згоди, примирення, прощення; хай так і буде, дарма і т. ін. — Не можу їй докучати собою, не хочу собою її гнівити — бог із нею! (Вовчок, І, 1955, 238); Він, хоч і родич нам, але не такий чоловік, щоб я могла його по щирості хвалить, бог з ним (Л. Укр., V, 1956, 135); Бог з тобо́ю (з ва́ми)!: а) уживається на позначення здивування, заперечення, докору тощо. Бог з тобою, нерозсудлива дівчино! Хіба не знаєш — я вже заручився? (Вовчок, I, 1955, 52); б) уживається як заспокоювання у знач. не треба (гніватися, плакати і т. ін.). [Петро:] Бог з тобою, Галино! Хіба я думав тебе зобіжати? (Мирний, V, 1955, 156); Бо́же [мій] — уживається як вигук для вираження здивування, радості, страждання і т. ін. — Боже мій, Катрусю! — згадаю їй: — як колись — що ти за весела була! (Вовчок, І, 1955, 225); [Прісцілла:] Ой, боже мій! Такої муки я ще не терпіла! (Л. Укр., II, 1951, 465); Ох, боже, боже, трошки того віку, а як важко його прожити (Коцюб., II, 1955, 13); Бо́же поможи́ (помага́й)!; Бог на по́міч!— уживається як вітання з побажанням успішної роботи тому, хто щось робить, працює. — Коли чую: — Боже помагай, і день вам добрий! — Дивлюсь — се наша сусіда (Вовчок, I, 1955, 5); Жінки, проходячи шляхом.., здалеку гукають Яреськам: — Боже поможи! І.. котиться понад лісом це весняне радісне вітання (Гончар, II, 1959, 220); Борони́ (боро́нь) бо́же!; Крий бо́же!; Не дай (не приведи́) бо́же!; Неха́й (хай) бог боро́нить (ми́лує)! — вживається для вираження небажаності, заперечення чого-небудь. Для Юзі було новим мати таку товаришку, з якою не треба було по кутках ховатись, щоб, борони боже, ніхто не побачив (Л. Укр., III, 1952, 647); Ми з братом щиро любилися зроду, змалку. Щоб посваритись або скривдити одно одного, крий боже! (Вовчок, І, 1955, 4); Повернутись до нього [сонця] спиною — крий боже! Яка невдячність (Коцюб., II, 1955, 229); — Так вилежали, немов — хай бог боронить! — мертві (Мирний, IV, 1955, 354); — Живи в мене, дочко! Чого ти маєш у чужому селі одинока сидіти! Хіба ти сирота, нехай бог милує! (Вовчок, І, 1955, 4); Відда́ти бо́гові ду́шу — померти. Вчителька злягла та й хутко й душу богові оддала (Коцюб., І, 1955, 311); Дай бо́же — вживається для висловлення побажання. На біду вона [праця] розростається і, дай боже, щоб я вбгав її у 3 аркуші друку (Коцюб., III, 1956, 401); Дай бо́же (бог) но́ги — швидше утікати, бігти. — Я тоді [від стражника] дай боже ноги (Мирний, IV, 1955, 379); Опісля треба було роззброїти всіх коридорних, вивести в’язнів на подвір’я, відчинити двері з тюрми і … дай бог ноги (Збан., Єдина, 1959, 211);

Дай бо́же па́м’ять — уживається як висловлення бажання, намагання пригадати що-небудь. — Я десь когось на неї схожу бачив. О-о, дай боже пам’ять (Мирний, III, 1954, 272); Дасть бог — уживається при вираженні надії, сподівання на добре завершення чогось. — Дасть бог, вродить хліб, то й заплатимо [подушне] (Н.-Лев., II, 1956, 189); З бо́гом — уживається як побажання успіху; хай щастить. — З богом, Парасю, коли люди трапляються! — обізвався Балабуха (Н.-Лев., III, 1956, 178); — Коли не влучив [стрілець], тікай з богом! — добродушно промовив козак (Коцюб., І, 1955, 356); Куди́ (зві́дки) бог несе́? — куди (звідки) йдеш (їдеш, йдете, їдете)? — Доброго здоров’я, молодице, куди це вас бог несе? (Ю. Янов., І, 1954, 61); Ні бо́гові сві́чка, ні чо́ртові коцюба́ (кочерга́) — ні до чого не придатна річ, справа і т. ін. Ми за поезію великих почуттів; ми лише проти тієї інтимної лірики, що нічого не стверджує, нічого не заперечує,.. де немає ні глибоких людських переживань, ні справжньої любові, а солоденько-сиропні віршики чи мініатюри, з яких, як кажуть, ні богу свічки, ні чорту кочерги (Мал., Думки.., 1959, 132); Ра́ди бо́га — дуже прошу, будь ласка. — Ради бога, Аркадію, не говори таких слів… (Стельмах, І, 1962, —285); Сла́ва бо́гові (бо́гу): а) (у знач. присудка) добре, гаразд. — Але філоксери нема. Ну, і слава богові… (Коцюб., І, 1955, 208); б) (у знач. вставних слів) нівроку, далебі, як видно. — Бо ти вже, слава богу, дівка, а в тебе і одежі доброї немає! — додала вона [мати] і так тихо, так ласкаво (Мирний, IV, 1955, 138); Хвали́ти бо́га; Бо́гові (бо́гу) дя́кувати — вживаються як вставні слова у знач. на щастя. — Вже, хвалить бога, не робимо панщини, — обізвався Любчин чоловік (Н.-Лев., II, 1956, 257); Хвалити бога, Олена не ходитиме на свята в подраних чоботях (Коцюб., І, 1955, 79); [Груїчева:] А що, хіба вона слаба? [Олімпіада Іванівна:] Та ні, богу дякувати (Л. Укр., II, 1951, 6);

Чека́ти (жда́ти) як бо́га кого, чого — чекати кого-, чого-небудь як великого свята, великої втіхи. Вона [Галя] ждала того приходу Олександр свого як бога, вона готовилася більше до його, ніж до церкви (Мирний, IV, 1955, 137); Що (як) бог дасть — що буде, те буде. — Ні, нема тут нічого вічного! Та й ми самі що? Сьогодні жив, завтра — що бог дасть! (Кв.-Осн., II, 1956, 22);

Як у бо́га за па́зухою (за двери́ма) — в найкращих умовах, у затишку й достатках. — Тут, біля села — ліси та яри, звір шкодить; а там [у степу] як у бога за пазухою! — одказує Улас (Мирний, IV, 1955, 237).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 207.

Бог, га, м.

1) См. Біг, бога.

2) Рѣка: Южный Бугъ. Левч. 187. Ой за Богом, за рікою, при турецькій гряниці, там стояли пікинери. О. 1862. VIII. 28. (Н. п.).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 79.

Бог = Біг = Всеви́шній (Усеви́ш­ній) = Вседержи́тель = Всемогу́щий = Бог-Оте́ць = Оте́ць Небе́сний —

1) у давньому народному світо­сприйманні — божество долі, щастя, блага, багатства і т. ін.; проти­ставляється небогу, знедоленості; Це слово виступає складником численних давньоукраїнських теонімів — Білобо́г, Чорнобо́г, Стрибо́г, Дажбо́г, Всебо́г таін.; М. Кос­томаров вважав, що слов’янське розуміння Бога — не ототожнення його з природою і не розуміння природи як божества; слов’яни поклонялися не дубу, не каменю, а тій силі, яка створила і дуб, і ка­мінь; слов’янські боги заселяли поля, ліси, ріки, озера, хати, по­двір’я і допомагали або шкодили людям у їхньому повсякденному житті; давні українці щиро вірили, що все робиться з Божої волі: «Як Бог не схоче, то хоч десять голів май, то нічого не зробиш», «Бог покорить, Бог і простить», «Бог те знає, а не ми, грішні»; у християнському віровченні — Творе́ць, Гос­по́дь, Влади́ка Не́ба (Небе́сний), Цар Небе́сний (Всесві́тній, Царі́в); (див. ще не́бо 2); бог — слово давнє, пер­ського походження і означає «ба­гатство», «добро», пізніше «пода­тель добра» (тому таке розгалужене словотвірне гніздо з цим коренем у нашій мові — бага́ч, бага́тий, бага­ти́р, бага́тство, збі́жжя, небо́га, не́­біж тощо); кожне сучасне слово видозмінює своє первісне значен­ня (збі́жжя — те, що подають боги; зубожі́ти — позбавитися заступництва богів, небо́га — та, від кого відступається опіка Божа; не­бі́жчик — людина без земної опіки Божої); давніми є й слова, що ко­лись були вигуковими сполуками на зразок бо́зна (Бог знає), помага́йбі (помагай Боже), спаси́бі (спа­си Боже); про давність слова свід­чить і варіант Біг на відміну від Господь, яке такого варіанта не має; одвічна залежність людини від сильніших за неї стихій приро­ди породила віру в надприродні сили, передусім у Бога; це зберег­ли, зокрема, вигукові мовні формули звертання людини до Бога (звичайно ще дохристиянського) в екстремальних ситуаціях — «о Бо­же!», «Бог з тобою!», «хай Бог милує!», «Боже мій!», «Боже мій ми­лий!», «Боже збав!», «крий Боже!», «не дай Боже!», також як добрі по­бажання близькій людині — «дай Боже!», «з Богом!». Біг Богом, а люди людьми (М. Номис); То Ігореві Бог Таким знаменням вказує дорогу на землю Руську з тяжкого полону («Слово о полку Ігоревім» у пере­кладі В. Шевчука); І ти [княгиня Ольга] сказала: «Буде Україна, Бо з нами Бог, віднині і повік» (Л. Пол­тава); Піднявся Всевишній на поро­ки, повстав судить богів земних (П. Грабовський); А меж ними, запеклими, В кайдани убраний Царь Всевишній, царь волі (Т. Шевчен­ко); І талан і безталання, Все, ка­же, од Бога, Вседержавного Свято­го (Т. Шевченко); Щось вони мудрують, так мов не досить їм Пись­ма Святого, слів Господа Христа і заповітів Отця Небесного (Леся Українка); фразеологія: бі́йся (по­бі́йся, бі́йтесь, побі́йтесь) Бо́га — застереження, прохання не роби­ти, не казати чого-небудь; не роби (робіть) так, не кажи (кажіть) так; Бо́же [мій]! — вигук для виражен­ня здивування, радості, страждан­ня і т. ін.; Бо́же поможи́ (помага́й)!; Бог на по́міч! — вітання з побажанням успіхів тому, хто щось робить, працює; борони́ (боро́нь) Бо́же!; Крий Бо́же!; Не дай (не при­веди́) Бо́же!; Неха́й (ха́й) Бог боро­́нить (ми́лує)!— вираження неба­жаності, заперечення чого-небудь; з Богом! — побажання успіху; хай щастить!;сла́ва Бо́гові (Бо́гу) — добре, гаразд, а також нівроку, як видно;

2) Єди́ний Бог — в одно-божних релігіях — Творець, Всевишній; можливо, верховний бог у язичників; у давніх українців та­ким єдиносущним Господом, Бо­гом Творцем, міг бути Бог Всебог (Дідо-Всевідо), якого ще називали Великим Богом, Старим Богом чи Прабогом; у колядках його нази­вали Прадідом; старі боги у давніх українців мали по кілька імен; головним богом у різну пору року виступали різні боги, пор. весня­ний бог Ярило, літній — Симаргл, осінній — Світовид, зимовий — Коляда;

3) тільки Бог-Оте́ць — перша особа Святої Трійці; Тво­рець, Всевишній;

4) Бог-Син — друга особа Святої Трійці, у хрис­тиянському віровченні — Ісус Христос (див. Христо́с Ісу́с);

5) Бог-Дух Святи́й див. дух 4;

6) (з малої літери) бог, бо́ги — у многобожних ре­лігіях — прабожества, яким поклонялися; також про покровителів, якправило, про персоніфіковані явища природи й життя;

7) (з ма­лої літери) бог = бо́ги — про ікону (див.), хатній іконостас, ікони;

8) пивни́й бог (див.).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 43-44.