Про УКРЛІТ.ORG

зима

ЗИМА́, и́, ж.

1. Найхолодніша пора року між осінню і весною. Лиха зима сховається, А сонечко прогляне (Гл., Вибр., 1951, 231); Минула осінь. Зима в нас того року стала зразу, рівна, сніжна (Коцюб., І, 1955, 303); * Образно. Десь кінь ірже печально й тонко… В душі отамана зима… (Сос., 1, 1957, 416); * У порівн. Красунь я бачив неприступних, Холодних, чистих, як зима (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 78).

Скі́льки літ, скі́льки зим див. лі́то.

2. розм., рідко. Навчальний рік. [Варка:] А я було, господи, як люблю слухати, як ще Зінька брат Серьога вчив читати. Шкода, що тільки одну зиму вчив (Кроп., II, 1958, 225); — Я тільки дві зими до школи ходив (Гончар, III, 1959, 33).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 566.

зима́ (пестливе — зи́монька) — найхолодніша пора року між осін­ню і весною; про початок зимово­го періоду в народі образно казали: «Варвара мости помостить, Сава заварить, а Микола закує» або «Вар­вара заварить, а Микола поставить коло (пригвоздить)»; про кінець зими казали, що на Стрітення «зи­ма з літом зустрічається — хто кого переборе, зима чи літо»; у народі здавна ніч року, завмирання живо­творного сонця і природи; до зими готувалися старанно, бо «біла зима й чорне сіно з’їсть», «зима біла, та не їсть снігу, а все сіно», «страшен­на зима, як дров нема, чоботи ле­дащо і їсти нема що»; застерігали: «Зима спитає, де літо було», «Не­хай гуляє. «Що робив?» — зима спитає», «Держися, Хома, іде зи­ма!», «Взимку літа не доженеш»; за характером цієї пори року угадува­ли погоду й передбачали уро­жай,— «зима з снігами — літо з хлібами»; «зима без снігу — не бу­ти хлібу»; «зимою завірюха — вліт­ку негода»; «пізня зима — пізня весна»; «холодна зима — жарке лі­то»; «холодна зима працює на вро­жай»; на Гуцульщині зиму нази­вали Святим Миколаєм, за іменем найбільшого святого цієї пори. Лиха зима сховається, А сонечко прогляне (Л. Глібов); Аж гульк — зима впала (Т. Шевченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 245.

вгору