ДІ́ВЧИНА, и, ж. Молода неодружена особа жіночої статі. Та й дівчина ж була [Олеся]! Велична, ..до всякого привітна й ласкава, і заговорить, і засміється, і пожартує (Вовчок, 1, 1955, 21); Три дівчини, студентки агрономи, йшли взимку по доріжці лісовій (Рильський, III, 1961, 207); * У порівн. Ось і рябина стоїть, мов дівчина заквітчала голову хмелем (Мирний, І, 1954, 251); // Кохана, наречена. Спізниться він на гуляннячко, я й очі виплачу. «Може, думаю, — в його друга є дівчина» (Вовчок, I, 1955, 3); Де гнуться верби понад ставом, Там пройде дівчина моя (Сос., II, 1958, 17).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 298.

Ді́вчи́на, ни, ж.

1) Дѣвица, дѣвушка, дѣвочка. Під тією калиною стоїть козак з дівчиною. Мет. 79. Дівчино моя зарученая, чого ж ти така засмученая? Мет. 72. Погуляла дівчиною років зо три. МВ. І. 7.

2) Также: Кра́сна ді́вчина. Названіе дѣвушки, стоящей около матері въ игрѣ въ ворона. Маркев. 71.

3) Ді́вчина з ві́драми. Одно изъ созвѣздій. Дещо. 37. Ум. Ді́вчинка, дівчи́нонька, дівчи́ненька. Грин. III. 388. Ой у полі криниченька, — орли воду п’ють, а вже ж мою да дівчинку до шлюбу ведуть. Чуб. Кохав козак дівчиноньку, як батько дитину. Мет. 78. мн. ч. не имѣетъ, а въ необходимыхъ случаяхъ употребляется мн. ч. отъ дівча: дівча́та (См. Дівча).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 388.

ді́вчина —

1) (зменшено-пестли­ві — ді́вчинка, дівчи́но́нька, дівча́, дівча́тко, дівча́тонько, дівча́точко; у народно-розмовному і народно­поетичному мовленні — ді́вка; мн. дівча́та) — молода неодружена особа жіночої статі, також кохана, наречена; оспівана у народних піснях, героїня народних казок (на­приклад «Мудра дівчина»); у спо­лученнях: узя́ти ді́вчину за́між, від­да́ти ді́вчину за́між див. шлюб. Під тією калиною стоїть козак з дівчи­ною (М. Номис); Дівчина моя зару­ченая, чого ж ти така засмученая? (пісня); Гарна дівка, як засватана (М. Номис); Кохає козак дівчи­ноньку, як батько дитину (А Мет­линський); Сидить дівка край ві­конця при великім смутку, поки­дає козак дівча, як голуб голубку (А. Метлинський); Козак не без щастя, дівка не без долі (Панас Мирний); На городі верба рясна, Там стояла дівка красна (пісня); Що про нас, пане, старі баби ста­нуть в полі свистіти, а по тобі, па­не, молодії дівчата зачнуть голосити (М. Максимович);

2) дівчи́но́нька-се́рце, се́рце-ді́вчина, ді́вчина-чарівни́ченька, дівчина-рибчина — ужи­ваються як народнопоетичні звер­тання до коханої людини. Ой дів­чино, дівчинонько-серце, Напій мені коня, подержи сідельце (пісня); Ой ти дівчино-чарівниченько, Причару­вала моє серденько (пісня); Ой ви­йди, вийди, серце-дівчино, Та й промов до мене слово (пісня);

3) кра́сна ді́вчина — гарна на вроду, рум’яна дівчина; також назва дівчини, яка стоїть біля матері в одній з ігор у во́рона (див.);

4) Ді́вчина з Ві́драми = Ді́ва = Ді́вка — народні назви одного з сузір’їв;

5) див. воді́ння дівча́т.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 186.