Про УКРЛІТ.ORG

дорога

ДОРО́ГА, и, ж.

1. Смуга землі, по якій їздять і ходять. А дівчина При самій дорозі Недалеко коло мене Плоскінь вибирала (Шевч., II, 1953, 21); Іван стояв на дорозі, дивився їй услід (Шиян, Переможці, 1950, 38); // Штучно створений засіб для пересування, сполучення і т. ін. За сахарнею здоровий двір був закиданий сажнями дров: звідтіль тяглась залізна дорога до заводів (Н.-Лев., II, 1956, 207); Якось його.. лиха година занесла на ожеред соломи, звідки солому подавали підвісною дорогою до корівника (Вишня, II, 1956, 89); // Смуга, що лишається як слід після руху кого-, чого-небудь. Корабель наш розрізує водуІ дорога блакитна перлиста Зостається широка за нами (Л. Укр., І, 1951, 17); * Образно. Став перед нами острів із моря.. А місяць вимостив золотом дорогу до нього (Коцюб., II, 1955, 302).

◊ Бу́ти на бо́жій (оста́нній) доро́зі — бути при смерті. Позвав [Наум] панотця, той аж здивувавсь, що така здорова дівка у три дні, як занедужала, а вже й на божій дорозі (Кв.-Осн., II, 1956, 84); Бувши на останній дорозі і не маючи жодного.. приятеля, котрому довіряв би більше, ніж Джакомінові, приручив йому дівчинку свою, ..років десяти (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 326); Вибива́тися (ви́битися) на [широ́ку] доро́гу — після довгих шукань, невдач забезпечувати собі помітне місце в суспільстві. Тюрма лишилася десь позаду, як брудна помийна яма, яку довелося мені перейти вбрід, щоб вибитися на широку дорогу (Кол., На фронті.., 1959, 132); Забува́ти (забу́ти) доро́гу див. забува́ти; Зав’яза́ти доро́гу див. зав’яза́ти; Зійти́ з рі́вної доро́ги — почати вести ненормальне життя; збочити. Він уболівав тепер за своїх, ковалівських, щоб не дати їм знову зійти з рівної дороги (Кучер, Трудна любов, 1960, 266); Обмина́ти (обхо́дити) деся́тою доро́гою — не заходити куди-небудь, не зустрічатися з кимось. З того часу ресторани обминав [Боровий] десятою дорогою (Грим., Незакінч. роман, 1962, 151); Її й діти боялись, як вогню, сусіди вже і ті обходять десятою дорогою (Збан., Єдина, 1959, 142); Перейти́ доро́гу — захопити, зробити те, на що розраховував інший. — Нашому малому хтось дорогу перейшов!.. (Ю. Янов., II, 1958, 417); Проводжа́ти (провести́) в оста́нню (дале́ку) доро́гу кого — ховати кого-небудь. Коли найближчих, найдорожчих ми В останню проводжаємо дорогу,Над нами мав скорбними крильми Шопенів марш (Рильський, Дал. небосхили, 1959, 63); Ска́тертю доро́га — уживається при потребі показати, висловити тому, хто йде, їде і т. ін., що за ним не дуже жалкують і без нього обійдуться. — Петруся нашого спитати,хитнув [Артем] головою на перегородку,і той знає, що до чого. А він…Скатертю дорога! — каже. Ви бачили! (Головко, II, 1957, 447); Стоя́ти (ста́ти) на доро́зі; Попере́к доро́ги стоя́ти (ста́ти) — бути перешкодою комусь у досягненні чого-небудь. [Батура:] Я випадково став їм на дорозі… Треба зійти… (Корн., II, 1955, 250); — То, може, ти хочеш задля своєї шкури їм [страйкарям] поперек дороги стати? (Мур., Бук. повість, 1959, 23).

2. Місце для проходу, проїзду. Сплетені вусиками лози запиняють йому дорогу (Коцюб., І, 1955, 206); Всі з острахом одхилялись од нього й давали дорогу (Головко, II, 1957, 133); // перен. Доступ куди-небудь, можливість потрапити куди-небудь. Куди його послати, то найде дорогу (Вовчок, І, 1955, 346); Місто взято, цар в полоні. Що за славна перемога! От тепер уже одкрита Всім у рідний край дорога (Л. Укр., І, 1951, 377); Мені хочеться так підібрати акторів, дати їм такі ролі, щоб їм найменше довелося пробивати дорогу до вашого серця (Довж., III, 1960, 221).

◊ Заказа́ти доро́гу — закрити доступ кому-небудь кудись. Макуха запевняв, що боятись нема чого, що це свої місця, куди німчура й ноги не суне. Одного разу наскочили, так їм до третіх віників заказали сюди дорогу (Ю. Бедзик, Полки.., 1959,119); Заступа́ти (заступи́ти) доро́гу [у життя́] кому, перед ким — ставати перешкодою на життєвому шляху кому-небудь. Ніхто зараз не може перед нею заступити дорогу у життя (Коз., Сальвія, 1959, 192); Пробива́ти (проби́ти) собі́ доро́гу — добиватися успіхів у бажаній справі.

3. Перебування в русі (йдучи або їдучи куди-небудь). Остап і Соломія були стомлені дорогою (Коцюб., І, 1955, 353); Вона заходилась збирати чоловіка в дорогу (Збан., Переджнив’я, 1960, 276).

4. у знач. присл. доро́гою. Під час руху, подорожування куди-небудь. Довідавшись дорогою від хлопчика.., що Шакули померли, він, зітхнувши, промовив:Прости їм, господи (Коцюб., І, 1955, 449).

5. Правильний напрямок для руху кого-небудь. Шлях у місто мені вже знайомий був,кілька раз з дядьком та з дядиною їздили у ярмарок: нічого було питати дороги (Мирний, І, 1954, 73); // перен. Напрямок діяльності, шлях розвитку. — Ти знайшов собі дорогу, Ти знайшов собі мету, Але нам ніщо вважати Ту дорогу за святу (Фр., XIII, 1954, 360); Леся Українка була геніальною поетесою, вона йшла своєю власною дорогою, але Шевченко завжди для неї залишався високим зразком самовідданого служіння народові (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 635); Спільна дорога у всіх [дівчат], та окремий у кожної шлях (Рильський, Орл. сім’я, 1955, 5).

Вихо́дити (ви́йти) на ві́рну доро́гу — ставати на правильний шлях у своїй діяльності. Ледве вийшовши з тупика на вірну дорогу, я знов пішов назад (Моє життя в мист., 1955, 56); По доро́зі: а) в одному напрямку з ким-небудь. — Сідай, дівчино, на мій віз, я підвезу тебе до Ланів, мені по дорозі! (Вовчок, І, 1955, 351); б) попутно, мимохідь. Гостювала [дочка знайомих] в Журбівці в тьоті, що за лікарем.. Та оце по дорозі й до нас заїхали [з братом] (Головко, II, 1957, 248); в) разом ідучи, їдучи. Дядько Гордій про лист згадав, що казав ото Давид по дорозі, але Зінька цього вже не чула (Головко, II, 1957,173); Пока́зувати (показа́ти) доро́гу [да́лі] — не погоджуватися з чим-небудь, не задовольняти прохання кого-небудь. На що вже Нестір був майстер проситися, але і йому раз у раз показували дорогу далі (Гончар, Таврія.., 1957, 17); Туди́ й доро́га кому — хто-небудь того й заслуговує, не вартий співчуття. Вона сиділа, сиділа, та як крикне на мене: — Вішайся, дурна бабо! Туди тобі й дорога! І пальцем не поворухну! (Ю. Янов., І, 1954, 59).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 378.

Доро́га, ги, ж.

1) Дорога, путь. В поход у дорогу славні компанійці до схід сонечка рушали. Шевч. Смерть — неминущая дорога. Ном. № 8243. Проста до Христа у світі дорога. Чуб. ІІІ. 17. Бо́жа доро́га (Ном. № 8229), чума́цька дорога. Млечный путь. бу́ти на бо́жій, оста́нній доро́зі. Быть при смерти. Г. Барв. 361, 434. Куди́ вам доро́га? Куда вамъ путь лежить?

2) Дорога, путешествіе. Ой ти, козаче, ти, хрещатий барвіночку, хто ж тобі постеле у дорозі та постілочку. Мет. 81.

3) Въ гончарной печи арка, образуемая козлом и стѣной печи. Вас. 180.

4) У ткачей: а) то-же, что и сказ. МУЕ. ІІІ. 20; б) въ основѣ: мѣсто, сквозь которое продѣвается челнокъ. Шух. I. 258. Ум. Дорі(о́)жка, дорі(о́)женька, дорі(о́)жечка, доро́жейка. Мет. 32, 22, 229. К. Досв. 19. Чуб. ІІІ. 240.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 426.

доро́га (зменшено-пестливі — дорі́жка, дорі́жечка, дорі́женька; народнопоетичне — сте́жки-дорі́жки) —

1) смуга землі з краю в край, по якій їздять і ходять; також перебування в русі, подорожуван­ня; здавна це зазвичай битий шлях (у західних регіонах України — гости́нець — див.); у народній за­гадці: «Лежить брус на всю Русь» (йдеться про шлях на зразок Ромоданівського); символізує мандри, похід, далекі світи (для чумака, ко­зака — дорога в Крим, дорога на Січ, далека дорога), а також при­годи («В дорозі всього трапиться»); оспівана в народній творчості: «Ой, прослалась доріженька 3 за­ходу на схід, Через гори Карпат­ськії, Через Тису вбрід» (дума); до­машні чекали мандрівника, вигля­даючи на дорозі; діти чекали гостинця (про це прибулець казав: «В дорозі од зайця гостинця одняв»); вірна дружина виряджала кохано­го чоловіка в далеку дорогу (тому бажала: «В дорозі пам’ятай о небо­зі», турбувалася: «Ой ти, козаче, ти, хрещатий барвіночку, хто ж то­бі постеле у дорозі та постілочку?»); об’єкт переосмислення, ос­кільки дорога відіграє велику роль у житті людини; про неї вона ду­має чи говорить («Дорога на кінці язика», «Домашня думка в дорогу не годиться», «Коли стелиться до­ріжка, козакові не до ліжка»), готуючись до мандрівки, дбає про харчі в дорозі («Хліб у дорозі не затяжить»); дорога для людини здав­на була також чимось непередбачуваним, фатальним: «Коли на те піде, то й серед битого шляху по­ламаєшся»; з нею пов’язані добрі й недобрі прикмети: чорна кішка перебігла дорогу — на невдачу; хтось випадково тобі переходить дорогу з повними відрами — на удачу; коли хто зібрався в дорогу, то перед виходом з хати всі на хви­линку сідають, щоб добре велося в дорозі, а як дівчина в родині на ви­данні, то щоб і старости сідали; дорога символізує всяку справу («Вибрався у велику дорогу» — по­чав якусь велику й непросту справу; «Я простими дорогами ходжу» — вчиняю чесно, відкрито; «Я твоїми дорогами не ходжу» — не користу­юсь твоїми негідними засобами); дорога — це прожите життя, а її кінець — це смерть; за Біблією, до­рогу уособлює Ісус Христос, бо ли­ше через нього люди приходять до Бога-Отця; фатальним є перехре́стя (див.) доріг, а також роздорі́жжя (див.); В дорогу славні компа­нійці до схід сонця рушали (Т. Шев­ченко); Смерть — неминущая доро­га (М. Номис); Проста до Христа дорога (до віри в Бога — П. Чубинський);

2) гладка́ доро́га — сим­вол легкості, безперешкодності, коли кажуть: «На гладкій доро­зі лихо мене спіткало» (тобто цілком несподівано, без видимої причини); застерігають: «І на глад­кій дорозі чоловік не раз собі ногу зломить»;

3) див. Бо́жа доро́га;

4) Чума́цька (Моло́чна, Бо́жа, Зо́­ряна, Небе́сна, Журавли́на) Доро́га див. Чума́цький Шлях;

5) перехо́дження доро́ги див. перехо́дження 1.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 196-197.

вгору