Про УКРЛІТ.ORG

переходження

перехо́дження

1) доро́ги кому — в народній символіці — очевидний вплив на успіх чи неуспіх цієї лю­дини; радили взагалі не переходи­ти дороги нікому, бо це вважало­ся недобрим знаком: «Іване, Івашеньку, Та не переходь ти доріженьки. Як перейдеш, винуватий будеш»; не можна було переходити дорогу похоронній процесії, бо це означало перешкоджати небіжчи­кові в його шляху до вічного спо­чинку; звертають увагу, хто пере­ходить дорогу; особливо небажа­ними були: жінка в період, коли вона була «нечистою», рудий чо­ловік, покритка, людина з фізич­ними вадами, священик, стара ба­ба, жінка з порожніми відрами; кожна людина носить у собі якусь магічну силу — добру чи недобру, тому вона може бути доброю чи недоброю «на перехід»; добрі на перехід члени родини, тому у весільній пісні співають: «Ой, ви, вороги, вороги, не переходьте доро­ги! Нехай перейде родина, щоб на­ша Маруся була щаслива!»;

2) рі́чки — у народнопісенній символіці означає кохання без уваги на пере­шкоди взагалі, як у пісні: «Ой Парася придалася та й заморгалася [багато на хлопців моргала] Ой перейшла чотири річки [мала чотирьох хлопців] та й не вмивалася» [існував звичай «вмивання» після шлюбної ночі |; «Ой перейду тоту річку та затну смерічку — таку маю білявочку, у травичці чічку» (затну — «зрубаю» — «полюблю»); і навпа­ки, не могти перейти річку — не мати сил перебороти перешкоди до кохання;

3) з хлі́бом[=сі́ллю] — весільна обрядодія зупинення ве­сільного поїзда з метою отримання викупу; див. ще пере́йми.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 442.

вгору