перехре́стя —
1) місце перетину шляхів, стежок, вулиць і т. ін.; див. ще роздорі́жжя; здавна вважають його місцем, де любить збиратися нечиста сила; злого духа з перехрестя називають хре́сним; у казках на перехресті богатир вибирає свою долю; у Новорічну ніч дівчата з хлопцями ворожили на перехресті також про свою долю; для цього окреслювали магічне коло, сідали в ньому, накривалися білим обрусом і прислухалися до довкілля: з якої сторони буде прикмета — хриплий гавкіт собак — наречений старий, дзвінкий — наречений молодий; далеко чути — з далеких країв, близько чути — суджений близько; у Чистий четвер спішили вже вночі скупатися в річці, — «поки ворон дітей не купав»; потім набирали відро води, несли на перехрестя і виливати, — «щоб там усі хвороби й залишилися»; тому в цей день обходили перехрестя «десятою дорогою», щоб хвороба не причепилася; на Великдень, щоб нашкодити нечистій силі, котили великоднім яйцем уздовж дороги — усяка нечиста сила побіжить геть. Й тепер ще по паланках на перехрестях кістки їх крутяться на палях (О. Стороженко); фразеологізм: крича́ти (говори́ти) на всіх перехре́стях — відкрито повідомляти, розповідати про щось;
2) два дрючки, дві планки, дошки, смуги, покладені навхрест одна на одну, — окремо або як частина різних предметів; взагалі все, що має форму хреста; також поперечина хреста. Зверху на іконостасі стояв чималий золотий хрест з терновим вінком на перехресті (І. Нечуй-Левицький).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 443.