ДО1, прийм., з род. в. Сполучення з до виражають:
Просторові відношення
1. Уживається при означенні місця, предмета або особи, в бік яких спрямована дія. Стала вона до діброви учащати (Вовчок, І, 1955, 194); Якось замполіт зайшов до полкових розвідників (Гончар, III, 1959, 208); // При означенні предмета або особи, стосовно якої відбувається дія. Галя не видержала і, зареготавшись, повернулася до Власова (Мирний, IV, 1955, 140); Зоня припала обличчям до волосся Юзі (Л. Укр., III, 1952, 655); // При означенні кінцевого пункту чого-небудь. Сама не помітила, як опинилась за хатою, на стежці до виноградника (Коцюб., І, 1955, 244); На знайомую стежку до тину Я не гляну тепер і на мить… (Сос., І, 1957, 209).
2. Уживається при означенні межі поширення дії, явища і т. ін. По діброві вітер виє, Гуляє по полю, Край дороги гне тополю До самого долу (Шевч., І, 1951, 48); Шосе.. раз у раз лізе вгору, долазить до самого Демерджі (Коцюб., III, 1956, 145); // При означенні міри довжини чого-небудь. Червоний з китицями пояс теліпався до колін (Мирний, II, 1954, 31); Обняла [Сусанна] щасливим оком сіру фігурку сина.. в довгих аж до підлоги штанах (Коцюб., II,1955, 370).
3. Уживається при означенні місця, предмета, в межі, в середину якого спрямована дія. Хима вийшла з хати, він шуснув за нею до сіней (Коцюб., І, 1955, 90); Найлегше було вкинути листівку до поштової скриньки (Вільде, Повнол. діти, 1960, 5).
Часові відношення
4. Уживається при означенні часової межі дії, стану і т. ін. А щоб збудить Хиренну волю, треба миром, Громадою обух сталить.. А то проспить собі небога До суду божого страшного! (Шевч., II, 1953, 288); З незвичайно релігійного хлопця, яким я був до 12 років, я став на 13 році життя атеїстом (Коцюб., III, 1956, 281); Можна буде.. проспівати з друзями допізна, а: потім всмак поспати на пухкій соломі до ранку (Гончар, III, 1959, 132).
5. Уживається при означенні події, явища і т. ін., якому передує яка-небудь інша подія, явище. Сірому сиротина Випровожала [випроводжала]; коня напувала До зірниці із криниці (Шевч., II, 1953, 42); Щоб не подумала [дівчина], що жартує, докладно поясняв. До призову в армію хіба що дурень жениться (Головко, II, 1957, 514).
До і пі́сля чого — перед початком і після завершення чого-небудь. Добрі результати в боротьбі з бур’янами.. дає боронування до і після з’явлення сходів нуту (Колг. Укр., З, 1959, 28); До схід (схо́ду) со́нця див. схід; Ні до, ні пі́сля чого — ні до початку, ні після завершення чого-небудь. Ніколи, ні до, ні після цього, Черниш не чув цієї фрази так. З якоюсь особливою силою й значимістю прозвучала вона їм тут, збираючи всіх в кулак (Гончар, III, 1959, 118).
Кількісні відношення
6. Уживається у сполуч. з числ. при означенні кількісної межі. Густо зацьвохкало навкруги, хвилі накипіли, мов нагрівшись одразу до сотні градусів (Гончар, III, 1959, 351); // При позначенні приблизної межі, міри. Іще там єсть до півдесятка [вояків], Но дріб’язок і гольтіпа (Котл., І, 1952, 252); Їх було до двох десятків (Ю. Янов., II, 1958, 112).
7. Уживається у сполуч. з деякими іменниками при вказівці на повноту кількісного охоплення. Хвалили та хвалили те масло, попиваючи кофе, аж поки, хвалячи, виїли все до останку (Н.-Лев., І, 1956, 301); Посилав [Багіров] усе, до копійки, що платила йому армія (Гончар, III, 1959, 189); З мішка на стіл до зернини витрусила [Катерина] овес й засипала в жорна (Чорн., Визвол. земля, 1959, 7).
Об’єктні відношення
8. Уживається при означенні особи або предмета, до якого звернена дія. Не пишу до нього, бо боюсь його клопотати (Коцюб., III, 1956, 305); Гукнув до жінок «здрастуйте» під повітку (Головко, II, 1957, 27).
9. Уживається при означенні особи або предмета, якого торкається хто-, що-небудь. Хати без дахів скупчені, приліплені одна до другої, одна над другою (Коцюб., III, 1956, 146); Ось підвелася мати, пригортаючи до грудей немовля (Довж., І, 1958, 41); // З повторним іменником утворює прислівникові сполуки, які означають, що предмети або особи розташовані дуже близько одне до одного або з’єднуються. І радість лоскотно бентежить наші груди… Шикують злидні нас, юнак до юнака (Сос., І, 1957, 260); Вони [бійці] все густіше змикалися, інстинктивно тулилися плечем до плеча, ліктем до ліктя, щоб відчути на собі живий людський дотик, тепло товариства (Гончар, III, 1959, 125).
10. Уживається при означенні предмета або явища, до якого додається що-небудь, яке доповнюється чимось. Пішов циган, дере лико, Дуб до дуба в’яже… (Рудан., Тв., 1959, 270); До нашої платні згодом додавалась якась надбавка, здається, вісімнадцять карбованців на місяць (Довж., І, 1958, 14).
До то́го [ж] — крім того. — Хоч Мірошниченко і свій чоловік, а все ж начальство і, до того ж, комуніст (Стельмах, II, 1962, 18); До того ж і дід, хоч і помер, проте не схотів розлучатися з усмішкою, і вона й тепер тихо сяяла на його обличчі (Довж., І, 1958, 67).
11. Уживається при означенні професії, категорії, групи і т. ін., до якої належить хто-, що-небудь. [Орест:] Я не належу до школи раrпаssiens [парнасців] (Л. Укр., II, 1951, 52); Він зібрав, які мав, папери, що відносилися до їх процесу, і віддав їм [селянам] (Фр., VII, 1951, 255); Народився я 30 серпня 1894 року.. в родині хлібороба Петра Семеновича Довженка, який належав до козацького, як на ті часи, стану (Довж., І, 1958, 11); // Уживається при означенні групи людей, їх діяльності, способу мислення, до яких хто-небудь приєднується. Маленький школярик.. довго не міг приєднатися до гурту (Вас., І, 1959, 102); Нема ні одної країни в світі — навіть найбільш нерозвиненої, де б усі мислящі робітники не приєднувалися до Комуністичного Інтернаціоналу, не примикали до нього ідейно (Ленін, 30, 1951, 386); До комісара [з ротою бійців], на випадок бою, мали приєднатись партизани з наших найдальших застав (Збан., Ліс. красуня, 1955, 55).
12. у сполуч. з прийм. від див. від 13.
13. Уживається при означенні мети, спонукання до якої-небудь дії. Рівні лінії кущів виглядали, немов зелені рядки величезної книги, розкритої до читання (Коцюб., І, 1955, 284); В повільних порухах правої руки чулась сила і сміливість молодого гірського орла, що крила свої розправив до першого польоту (Кол., Терен.., 1959, 192).
14. Уживається при вказівці на призначення якої-небудь дії або предмета.Замість того, щоб привчати учня до малярства, дяк зразу повернув хлопця на наймита (Вас., II, 1959, 383); Там нових робітників не беруть до праці (Чорн., Визвол. земля, 1959, 28); Може викую я з його [слова] До старого плуга Новий леміш і чересло (Шевч., І, 1951, 228); // Уживається при вказівці на предмет, який стосується іншого предмета. Тут їли різнії потрави, І все з полив’яних мисок.. Свинячу голову до хріну І локшину на переміну (Котл., І, 1952, 72).
Бра́ти (взя́ти) до ві́дома див. ві́дома.
15. Уживається при означенні особи, предмета і т. ін., з якими пов’язані які-небудь дії, стан, ознака. Вимогливість письменника до себе не покидає його [П. Мирного] і в час повної зрілості його таланту (Від давнини.., І, 1960, 376); Всі в повній готовності до польотів (Мик., І, 1957, 499); Вираз готовності до дії ніколи не сходить з обличчя і з усієї його постаті (Довж., Зач. Десна, 1957, 537); // Уживається при означенні предмета або особи, стосовно яких виявляється яке-небудь почуття, ставлення. Тепер настала черга і Україні ушанувати свого великого сина [Т. Шевченка] за ту безмірну любов його до неї (Мирний, V, 1955, 313); Я не ображався за байдужість до мене (Досв., Вибр., 1959, 16); Виховання ненависті до ворога стало в той час [Великої Вітчизняної війни] одним з центральних завдань усієї нашої літератури (Іст. укр. літ., II, 1956, 371).
Стосо́вно до див. стосо́вно.
16. Уживається в заголовках, указуючи на тему або на подію чи явище, з яким пов’язаний зміст чого-небудь. — Ми зібрали вас.. для обговорення деяких поточних моментів.., так би мовити, до питання… (Довж., І, 1958, 166); До питання про правопис.
17. Уживається при означенні того, до чого хто-, що-небудь закликає. З громовим «ура» проходили перед Щорсом молоді його командири.. Грізна музика кликала до перемоги (Довж., І, 1958, 212); Вперед! До перемоги комунізму!
Обставинні відношення
18. Уживається при означенні міри, ступеня вияву дії або стану. [Прочанин:] Тепер я бачу добре: ти той Юда, що вчителя продав. [Юда (зміняє свою дотеперішню понуро-потайну гутірку на рішучу, до нахабності одверту):] А якби й так?! (Л. Укр., III, 1952, 129); Бригадир колгоспу стояв перед Орлюком схвильований до глибини душі (Довж., І, 1958, 345); — До живого обшмульгали шию всякі хомути (Гончар, II, 1959, 15); // Уживається у сполуч. з деякими іменниками при означенні найвищого ступеня вияву дії або стану. Бреде [пастух], як у безвість, як у царство невгамовних вічних вітрів, що пронизують до кісток (Гончар, II, 1959, 29); Окопувався [Орлюк] під кулями, працюючи лопатою, аж зуби скреготіли, до сьомого поту (Довж., І, 1958, 306).
19. Уживається при вказівці на пристосованість, доречність чого-небудь, відповідність до чогось. — Іти хіба до вас в найми? Чи до ладу буде? (Шевч., II, 1953, 182); Аж ось послав і мені господь до пари й до любові (Вовчок, І, 1955, 3).
Від… до… див. від; До чо́го див. що; Ні до чо́го див. що.
ДО2, невідм., с. Перший звук музикальної гами, а також нота, що позначає цей звук.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 315 - 316.