БА́ТЬКО, а, ч.

1. Чоловік стосовно до своїх дітей. Він батька спас в злу саму пору (Котл., І, 1952, 274); Кого ж їй любити? ні батька, ні неньки; Одна, як та пташка в далекім краю (Шевч., I, 1951, 4); * Образно. Спочиваєш ти, наш батьку [Т. Г. Шевченко], Тихо в домовині. Та збудила твоя пісня Думки на Вкраїні (Л. Укр., І, 1951, 24); * У порівн. Покохав Андрій Семена, як рідного брата, як батька, як неньку… (Коцюб., І, 1955, 447).

Весі́льний ба́тько див. весі́льний; Хреще́ний ба́тько див. хреще́ний.

◊ По ба́тькові — складова частина власного імені людини, що вказує на ім’я батька. Бригадирів знає [Шагайда] на ім’я і по батькові (Кучер, Чорноморці, 1956, 11).

2. чого, перен. Основоположник якого-небудь учення, якої-небудь галузі науки, мистецтва і т. ін. Батьком української літературної мови ми вважаємо Тараса Григоровича Шевченка (Корн., Разом із життям, 1950, 36).

3. Шанобливе називання козацької старшини, отаманів тощо. Ой, Богдане, батьку Хмелю, Славний наш гетьмане! Встала наша Україна На вражого пана (Укр.. думи.., 1955, 129).

4. Ввічливе звертання до чоловіка похилого віку. Добре єси, мій кобзарю, Добре, батьку, робиш (Шевч., І, 1951, 25).

5. Самець стосовно до свого потомства.

◊ Біс (біси́, чорт) ба́тька зна що (яки́й і т. ін.) див. зна́ти; До бі́сового ба́тька, рідко К бі́совому ба́тькові див. бі́сів; Клясти́ (ла́яти) в ба́тька див. клясти́; На бі́сового ба́тька див. бі́сів; Яко́го бі́сового ба́тька див. бі́сів.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 113.

Батько, ка, м.

1) Отецъ. Єсть у мене батько і рідная мати. Мет. 94. Я любив тебе, я кохав тебе а як батько дитину. Мет. 12. Батько-мати. Родители. Жила я в батька-матері. МВ. ІІ. 33. Не при батькові-матері зросла, живу у чужій сем’ї. МВ. ІІ. 105. Головатий батько. Отецъ на свадьбѣ. Маркев. 101, 108. Грин. III. 451, 454. Вечернишний батько. Хозяинъ хаты, въ которой бываютъ вечерниці. Грин. І. 285. Брехали твого батька дочки (сини). Ты врешь. по батькові. По отчеству. Уман. у. в батька лаяти. Бранить, задѣвая бранью отца, напр.: біс твоєму батькові!

2) Употребл. какъ почтительное привѣтствіе пожилому человѣку. Добре єси, мій кобзарю, добре, батьку, робиш. Шевч. Ум. Батьо, батусь, батуньо, батусьо, батенько, батечко, батонько.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 33.

ба́тько —

1) (пестливі — бату́ньо, бату́сь, бату́сьо, ба́тенько, ба́теч­ко, ба́тонько; також та́то, та́тко, та́тонько, тату́сь, тату́сик, тату́сенько, тату́ньо; не́нько, ня́нько, не́ньо, ня́ньо) — чоловік стосовно своїх дітей; жартують: «Ми з тобою кревні, бо мій батько і твій батько коло одної печі грілися», «Ми ро­дина: твій ненько дім підпалив, а мій ся коло нього грів»; з давніх часів виступає як голова роду, родинно-релігійний домовий голова (тому назва перейшла й на свяще­ника — батюшка);як старший у родині, виконував усі необхідні обряди, пов’язані з родинним вог­нищем (на Різдво, весіллі тощо); за давнім звичаєм, голова родини, господар, порадник у сім’ї, мудрий вихователь дітей, тому кажуть: «У кого нема вітця, у того нема лиця»; вважалося, що діти, особливо син, успадковують не лише батьківське добро, але й натуру, вдачу: «Яка вода, такий млин, який батько, та­кий син». Живемо не батьками, по­мремо не людьми (прислів’я); Син мудрий — потіха для батька (Біб­лія); Кого ж їй любити? Ні батька, ні неньки; Одна, як та пташка в далекім краю (Т. Шевченко); Бага­то бачив я гарних людей, але тако­го, як батько, не бачив… З нього можна було писати лицарів, богів, апостолів, великих учених чи сіятелів, — він годився на все (О. Дов­женко); Не слухав тата, послухаєш ката (приказка); Мамцю моя соло­денька! І ти ж була молоденька. Ти любила мого нянька, як я тепер сво­го Йванка (пісня); у сполученні: ім’я по ба́тькові — складник імені людини, що вказує на ім’я батька;

2) ба́тько-ма́ти (ба́тько й ма́ти) — батьки; пор. заповіт Божий: «Ша­нуй батька й матір»; український звичай — пошанне звертання до батька-матері на «ви»; народне за­стереження: «Бога бійся та родителя — два предмети»; у весільному обряді батьки не йдуть на вінчан­ня, а чекають удома повернення молодих з-під вінця, щоб обсипати їх житом чи взагалі пашнею на порозі дому. Усе купиш — матері-батька не купиш (приказка); Хто батька-матір зневажає, той добра не знає (приказка);

3) весі́льний (поса́джений, поса́дний, голова́тий) ба́тько — чоловік, який виконує на весіллі роль батька нареченого або нареченої. Посадним батьком на весілля закликаємо (П. Куліш);

4) хреще́ний (духо́вний) ба́тько — чоловік, який бере участь в обряді хрещення духовний батько; шанобливе називання козацької старшини, отаманів та ін. Ой, Богдане, батьку Хмелю, Славний наш гетьмане! Встала наша Укра­їна на вражого пана (дума);

6) ввіч­ливе звертання до чоловіка похи­лого віку. Добре єси, мій кобзарю, Добре, батьку, робиш (Т. Шев­ченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 29-30.