ВЕСІ́ЛЬНИЙ, а, е. 1. Стос. до весілля (в 1 знач.). Весільний чад одразу вийшов у всіх з голови (Н.-Лев., II, 1956, 182); — Хоч, може, трохи із запізненням, але весільний подарунок я вам приготував (Ткач, Плем’я.., 1961, 170).
Весі́льний ба́тько — чоловік, який виконує на весіллі роль батька нареченого або нареченої. Згадав він поради свої.. і сільські весілля, на яких він грав весільного батька (Коцюб., II, 1955, 392); Замість справжнього батька одноденний "батько" порядкував за столом, званий, весільний (Гончар, Таврія, 1952, 13); Весі́льна ма́ти — жінка, яка виконує на весіллі роль матері нареченого або нареченої. Сказала Світозара, що матір’ю весільною буде, А Дмитрій — батьком (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 62).
2. у знач. ім. весі́льна, ної, ж. Обрядова пісня, що виконується на весіллі. Далі йшли молоді, а за ними музики, бояри, дружки, дівчата і народ і співали весільної (Стор., І, 1957, 350); Пройду усі околиці і росяні сади, Щоб гармоністи юні весільну знов заграли (Мал., І, 1956, 280).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 340.