ВОГО́НЬ (розм. ОГО́НЬ), гню́, ч. 1. тільки одн. Розжарені гази, що виділяються під час горіння й світяться сліпучим світлом; полум’я. У великих печах палав такий вогонь, що аж на вулиці ставало душно (Коцюб., II, 1955, 124); Підкинули іще одно поліно, Воно стріляло, схоплене вогнем (Бажан, Роки, 1957, 306); * У порівн. — До вас гості наїхали! — Які? — питаю, а саму як огнем обхопило (Вовчок, І, 1955, 12).
Мандрівни́й (блука́ючий) вого́нь — блідо-синє світіння, що виникає під час згоряння болотного газу — метану. Розповів [Тихозоров] про блукаючі, вогні на болоті, про фіолетові плями на воді (Донч., II, 1956, 69).
◊ Боя́тися (стерегти́ся) як вогню́ — дуже боятися, стерегтися. Козаки його [пана] стереглись як огню (Вовчок, І, 1955, 41); В завкомі його бояться як вогню (Собко, Мата. затока, 1962, 232); Вогне́м ди́хати на кого — дуже сердитися на кого-небудь. [Харитина:] Бачу і серцем чую, що тут всі против мене вогнем дишуть (К.-Карий, II, 1960, 245); Вогне́м і мече́м, книжн. — з нещадною жорстокістю, знищуючи все. То було померше село, може, ще старіше, ніж була Вербівка, може, знесене татарським або польським мечем та вогнем (Н.-Лев., II, 1956, 261); Іти́ (йти́, піти́) [і] у вого́нь і [у] во́ду за ким, з ким — іти на все, на будь-який самовідданий учинок заради кого-небудь. Їхній генерал, улюблений Олександр Васильович [Суворов], що завжди поділяв з ними всі злигодні бойового життя, полководець, а яким вони раді були йти і у вогонь і в воду, — він і тепер з ними, у самому пеклі бою (Добр., Очак. розмир, 1965, 78); Верховодив [Федя] над усіма хлопчаками.., які йшли за своїм отаманом у вогонь і у воду (Дім., І будуть люди, 1964, 13); За Брянським Багіров справді, не вагаючись, пішов би в вогонь і воду (Гончар, III, 1959, 188); Гра́тися (гра́ти) з вогне́м — поводитися необережно, здійснювати що-небудь небезпечне. — Я приїхав попередити, щоб ви.. покинули гратися з вогнем, бо потім пізно буде! Ще ваше щастя, що більшиа; безчинств не зробили, (Стельмах, І, 1962, 633); Він за ганебне діло взявся: з вогнем шпигун небесний грав. З землі Америки він знявся, а на радянську землю впав (Сос., Щастя, 1962, 47); Ди́му без вогню́ не бува́є (нема́є) — на все є своя причина. Кожен давню правду знає: Диму без вогню немає (Перв., Райдуга.., 1960, 85); З вогню́ [та] в по́лум’я — з однієї неприємності в іншу, ще більшу. З вогню він потрапив у полум’я. Втікав з баржі, щоб не бути розстріляним у Ванні, і ось примандрував сам до цього проклятого Ванна, щоб його спіймали тут, як мишу, й розстріляли тепер уже напевне (Загреб., Європа 45, 1959, 39); Ки́дати вогне́м (блискави́цею) — сердитись на когось, погрожувати;
Між двох вогні́в — про безвихідне, скрутне становище, коли небезпека загрожує з обох боків. Виходить, між двох вогнів опинилася [Марина]. З одного боку — молодий Гризота, а з другого — Баско (Речм., Твій побратим, 1962, 85); Підлива́ти (підли́ти) ма́сла у вого́нь див. підлива́ти; Пройти́ вого́нь і во́ду — багато всього пережити, зазнати; мати складне, небездоганне минуле. [Кость:] Страх не люблю отих "глибокорозумних", надто спритних, що пройшли вогонь і воду (Мороз, П’єси, 1959, 107); Чужи́ми рука́ми вого́нь загорт́ати див. загорта́ти; Як (мов і т. ін.) вого́нь з водо́ю хто з ким — хтось перебуває в непримиренних стосунках з кимсь.
2. тільки одн., перен. Душевне піднесення, натхнення. Та не має такої сили мій вогонь! І от чому він не потішив мене в моїй тузі великій (Л. Укр., III, 1952, 690); Біля чийогось двору гурт. Власне, який і гурт: Грицько-гармоніст. — Е, мало лишилось од того колишнього Грицька — занепав зовсім: не ті вже кучері з-під кашкета.. Та й у грі — нема вогню, ледве пілікає (Головко, І, 1957, 336); // чого і без додатка. Пристрасть, запал. [Кречет:] Коли вогонь шукання гасне… холоне серце від утоми (Корн., І, 1955, 127); Вогнем, жагою, пориванням Вона [М. К. Заньковецька] серця палила всім. Страждання граючи, стражданням Сама була вона живим (Рильський, I, 1956, 376); // Про того, хто має дуже енергійну, запальну вдачу. Параска в її літа вогонь-дівка була. Весела, співлива… (Горд., II, 1959, 239); — Вогонь, не дівчина, — сказав Зуб.. В неї горить усе під руками (Собко, Справа.., 1959, 29).
3. Те саме, що во́гнище 1. Коло одного шатра горить багаття, висить казанок, а коло вогню сидить циганка в червоній хустці на голові (Н.-Лев., III, 1956, 269); [Лев:] От ліпше хмизу пошукай по лісі та розпали вогонь (Л. Укр., III, 1952, 209); Не доходячи до байрака, він помічав у густоліссі, не так далеко від смолокурні, золотий кущик вогню (Стельмах, I, 1962, 501).
4. Світло сонця, освітлювальних приладів. О. Хведор підняв чарку проти свічки. Кришталева чарка неначе засміялась проти вогню (Н.-Лев., I, 1956, 119); Темно по хатах. Тільки в Матюхи всі вікна в огнях (Головко, І, 1957, 54); Повільно врізалися [новобудови] в тайгу сліпучими лезами електричних вогнів (Донч., II, 1956, 9); // перен. Блиск очей, що звичайно відображає якийсь внутрішній стан людини. Музо винозора, не сліпи Мене вогнем твоїх очей безсмертних! (Л. Укр., І, 1951, 133); Очі йому горять упертим вогнем (Мик., II, 1957, 58).
5. тільки одн., розм. Про жар, підвищену температуру тіла. [Комісар:] Важко, товариші… Вогонь пішов у ноги, руки, у жилах розійшовся… (Корн., І, 1955, 32); Пекла і вогнем розливалася рана У лівім плечі під корою бинтів (Перв., II, 1958, 403).
6. тільки одн. Стрільба з гвинтівок, гармат і т. ін. Справа і зліва озвалися кулемети, взялися люто сікти по мости перехресним вогнем (Гончар, Людина.., 1960, 138); — Як я команду дам, щоб огонь відкривали? Горло ж зовсім захрипло (Тют., Вир, 1964, 261).
7. у знач. виг. Військова команда для здійснення пострілу; наказ стріляти. [Сергій:] Дужче вогонь! Дужче!.. Чекаленко, третій шрапнеллю! (Корн., II, 1955, 57); Один з солдатів раптом, скочив на вікно, розбив його кулаком і подав команду: — Вогонь! (Довж., І, 1958, 141).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 715.