ОБО́РЮВАННЯ, я, с. Дія за знач. обо́рювати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 553.

обо́рювання — магічний обряд, спрямований передусім на убезпе­чення від пошесті (холери, чуми тощо); оборювали село, обходили його хресним ходом, ставили в чотирьох його кінцях осикові хрести; оборювання полягало в обведенні села замкненою лінією (магі́чним ко́лом) як захистом від злих сил; оборювали звичайно жінки (або голі, або в чистих сорочках і без поясів); обряд закінчувався інколи добуванням живо́го вогню́, яким обкурювали домашню худобу; за­палювали свічки від нього по ха­тах; приносили в жертву чорного кота, півня або щеня; здавна обо­рювали село при його закладанні, запрягаючи в плуга бика й корову від однієї матки; за плугом ішов парубок, а поганяла дівчина, за­звичай це були брат і сестра, — «щоб рід був міцний».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 407.