ВА́ТРА, и, ж., діал. Вогнище, багаття. В печі ватра горіла, жінки обід на похорон варили (Черемш., Тв., 1960, 67); На майдані запалювались ватри, біля яких пританцьовували, гріючись, солдати (Панч, О. Пархом., 1939, 50); * У порівн. — Поверни ти [Вишенський] на Вкраїну, зігрівай нас своїм словом, будь між нами мов та ватра у кошарі пастухів (Фр., XI, 1952, 208).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 297.

Ватра, ри, ж.

1) Очагъ. Шух. І. 186. Огонь. жива ватра. Огонь, добытый при помощи тренія другъ о друга двухъ кусковъ дерева; добывается съ извѣстными обрядами ватагом в полонині и служить для разведенія огня въ жилищѣ пастуховъ и для совершенія различныхъ обрядовыхъ дѣйствій надъ скотомъ, охраняющихъ, по мнѣнію пастуховъ, этотъ послѣдній. Шух. І. 191.

2) Подъ печи, на которомъ печется хлѣбъ. Вх. Лем. 395. Ум. Ватерка. Ой там на леваді ватерка ся курить. Гол. І. 290. Чи би ви не дали мені ватерки? Гн. II. 241.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 129.

ва́тра (зменшено-пестливе — ва­́терна) — вогнище, багаття. Ой там на леваді ватерка ся курить (Я. Головацький); у сполученні: жива́ ва́тра — вогонь, який добу­вають тертям двох шматків дерева; добувався ватагом на полонині для розведення вогню в помешканні пастухів і для обрядових дій над худобою, що, за повір’ям, оберігає це помешкання.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 66.