ІНДИ́К, а, ч.

1. Великий свійський птах родини фазанових, якого вирощують на м’ясо; самець індички; індійський півень. — Вимети хату, внеси дрова, Посип індикам, гусям дай (Шевч., І, 1951, 84); Кури і качки проходжувалися по подвір’ю, а надутий, вічно сердитий і булькітливий індик.. панував над усіма (Фр., III, 1950, 233); Індики ціняться за ніжне, соковите м’ясо білого кольору. Це великі птахи. Вони, як і кури, мають міцні ноги й короткі крила (Зоол., 1957, 130); * У порівн. А Карпо й собі надувся, мов індик (Коцюб., І, 1955, 302).

2. Страва з м’яса цього птаха. Тут їли.. Свинячу голову до хріну І локшину на переміну, Потім з підлевою [підливою] індик (Котл., І, 1952, 72); Обід помалу доходив до кінця, коли подали індика, гостям поналивано шампану (Фр., VII, 1951, 341).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 26.

інди́к (самка — інди́чка) — вели­кий свійський птах родини фаза­нових, якого вирощують на м’ясо; індійський півень; народна наз­ва — дунду́к (див.); зовнішній ви­гляд (голі голова й шия, коралі на підгорлі, хвіст колесом у самця) зумовлює символіку пихи, бун­дючності, зарозумілості, усього зовнішнього, показного, тому ка­жуть: «Ти чого, гаспиде, індичиш­ся?»; вважали, що голову індички не слід їсти, бо «вона дурна і схожа на гадючу». Ходить, як індик переяславський (М. Номис); Надувся, як індик (І. Котляревський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 262.