Про УКРЛІТ.ORG

ярмо

ЯРМО́, а́, с.

1. Упряж для робочої великої рогатої худоби, зроблена з дерев’яних брусків, з’єднаних у вигляді рами, яку одягають на шию тварин і замикають занозами. Соломія викотила воза, знайшла мазницю, помазала воза, принесла ярмо, начепила на вола та все ждала Романа, щоб він їхав до млина (Н.-Лев., VI, 1966, 383); Бряжчать мережані ярма з терновими занозами, поскрипують нові чумацькі мажі, вкриті шкурами (Коцюб., І, 1955, 180); Просто перед ним стояла пара волів у ярмі, запряжених у рожнаті сани, спокійно ремигали, байдужі до всього (Головко, А. Гармаш, 1971, 271); *Образно. І зодягла [жінка] на нього новеньке мережане ярмо. Павло мовчки всунув туди шию, як бичок-третячок, і поніс його крутим життєвим шляхом (Тют., Вир, 1964, 366); // тільки одн., перен. Тягар, ноша. Життя вперше поверталося до неї своїм суворим боком; вона вперше почула на собі його важке ярмо… (Мирний, III, 1954, 78); Як справлятиметься він, одинокий, з двома дітьми, з хазяйством, як тягтиме тепер він сам ярмо, що було іноді не в силу тягти вдвох (Л. Янов., І, 1959, 54).

В ярмо́ лі́зти див. лі́зти; Запряга́ти (запрягти́) в ярмо́ кого — поневолювати когось. І не в однім отім селі, А скрізь на славній Україні Людей у ярма запрягли Пани лукаві… (Шевч., II, 1963, 131); Трикляття королю, полигачеві дуків, Що нас запріг облудою в ярмо (Граб., І, 1959, 247); Накида́ти (наки́нути) ярмо́ див. накида́ти2; Наклада́ти (накла́сти, надіва́ти, наді́ти) ярмо́ на [свою́] ши́ю (на се́бе) — брати на себе важкий тягар, непосильну ношу, зайвий клопіт. Горпина .. з молодих літ була не гуляка, не хотілось їй і тепер сорому: одне те, що чоловіка боялась,.. а друге те, що не хотілося і ярма на свою шию накладати (Григ., Вибр., 1959, 123); Куди ж іти? В попи? Накласти на себе вічне ярмо, що його ні скинути, ні послабити? (Хотк., І, 1966, 134); — Чом же мені не вийти заміж? — сказала Маруся.— І не думай, і в голові собі не покладай. Не мала клопоту, то матимеш. Надінеш ярмо на шию, то й будеш каятись цілий вік (Н.-Лев., VI, 1966, 60); Нести́ [своє́] ярмо́ — примиритися з своїм становищем, покірно виконувати щось. Після цього Павло сказав Явдосі: — Хай ти сказишся, більше і пальцем не торкну.— І справді, більше не чіпав і покірно, без ремства ніс своє ярмо (Тют., Вир, 1964, 367); Працюва́ти (роби́ти), як віл у ярмі́ див. віл; Скида́ти (ски́нути) ярмо́ див. скида́ти; Стромля́ти ши́ю в ярмо́ див. стромля́ти; Су́нути [свою́] го́лову в ярмо́ див. су́нути; Тягти́ ярмо́ див. тягти́; У ярмі́ ходи́ти див. ходи́ти.

2. тільки одн., перен. Гноблення кого-небудь; гніт, утиск. Політичні цілі полягали у визволенні всіх народів Росії від ярма самодержавства, кріпосництва, безправ’я, поліцейської сваволі (Ленін, 12, 1970, 56); Країни соціалізму — щирі і вірні друзі народів, які борються за визволення або визволилися від імперіалістичного ярма; вони подають їм всебічну підтримку (Програма КПРС, 1961, 44); За німцями проходили селяни, і Щорс вітав їх з визволенням України від ненависного ярма окупантів (Довж., І, 1958, 150); Свій меч історія підносить — І долу падає ярмо, І панське ухо чує: досить! Себе ми в рабство не дамо! (Рильський, II, 1960, 136).

3. ел. Частина магнітного кола електричної машини, яка з’єднує між собою її полюси.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 650.

Ярмо, ма, с.

1) Ярмо. Kolb. І. 67. Части его: верхняя пластина, лежащая на шеѣ у воловъ: чашовина, нижняя подъ шеей — підгірля, соединяютъ ихъ двѣ снізки, а съ наружной стороны запираются шеи воловъ двумя же зано́зами; къ чашовині посредствомъ приво́ю прикрѣпляется дереревянное плетеное кольцо — каблучка, надѣвающееся на дышло. Чуб. VII. 405. Рудч. Чп. 250. Чашовина посрединѣ подбивается желѣзной підковою, а підгірля называется также підшийок; снізки прикрѣпляются къ чашовині наверху затягачами или заволічками, кожанымъ или веревочнымъ, иногда же вмѣсто затягача въ снізок продѣвается кіло́чок; каблучка къ дышлу прикрѣпляется притикою. Рудч. Чп. 250. Гуцульскія названія: чашовина = Плече, підгірля = Підгорниця, снізок = Смик, занози = Занізки, каблучка = Живець (желѣзное кольцо) или ро́скрут (изъ паренаго дерева); живець къ дышлу (тяж) прикрѣпленъ прити́качем. Шух. І. 165. Прикрѣпить ярмо къ дышлу — ярмо́ нарвати. Рудч. Чп. 97. Гне шию, як віл у ярмо. Ном. № 1293. Іти неначе у ярмо — крайне неохотно итти. Ном. № 5095.

2) Ключица. Вх. Уг. 278.

3) Иго. Роскувать козак сестру свою не хоче, сам не соромиться конать в ярмі у ляха…. Шевч. 160. Ум. Яре́мце. АД. І. 53. На них (волах) яремці все тисові. Гол. II. 17. См. еще єрмо.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 542.

ярмо́ — старовинна упряж для робочої рогатої худоби (в Україні — перев. для волів); зроблена з дерев’яних брусків, з’єднаних у вигляді рами, яку одягають на шию тварин і замикають занозами; символізує покірність, залежність, неволю, рабство (тому кажуть: «Аби шия, а ярмо буде»); пор. у Т. Шевченка: «Людей у ярма запрягли пани лукаві»; того, хто несе непосильну ношу, важко й покірно працюючи і сам від того не маючи задоволення, порівнюють з волом у ярмі; про такого кажуть, що він «тягне ярмо», «стромляє шию в ярмо», «суне голову в ярмо», «ходить у ярмі», «несе своє ярмо»; з цього приводу народ гірко іронізує: «Дарма ярма, аби занози наші» (тобто була б сила, здоров’я, а робота, звичайно важка, завжди знайдеться); у гуцулів — символ шлюбу у весільному обряді, пор. «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського. Гне шию, як віл у ярмі (приказка); Бряжчать мережані ярма з терновими занозами, поскрипують нові чумацькі мажі, вкриті шкурами (М. Коцюбинський); фразеологізми: запряга́ти в ярмо́ — поневолювати; наклада́ти ярмо́ на [свою́] ши́ю — брати на себе важкий тягар, непосильну ношу, зайвий клопіт.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 664.

вгору