НАКИ́ДАТИ див. накида́ти1.
НАКИДА́ТИ1, а́ю, а́єш, недок., НАКИ́ДАТИ, аю, аєш, док., перех.
1. Кидати що-небудь у якійсь кількості. В хатинці зробилося тихо. Чути тільки, як Олена шарудить хмизом, накидаючи його в піч (Тют., Вир, 1964, 104); У себе в дворі біля повітки на сани накидає Скиба гній (Головко, І, 1957, 330); Вже перед світом він наламав очерету, накидав у човен, напився води, повечеряв і ліг спати (Н.-Лев., II, 1956, 237); Підняла Січкариха пелену, а він схопив лопату і накидав з кадуба з півмірки вугілля (Стельмах, II, 1962, 306); // Кидаючи, наповняти, заповняти що-небудь чимось. Накидали йому повну шапку золота й серебра (Вовчок, І, 1955, 307); // Класти для їжі в якій-небудь кількості. Бабуся накидала повну миску макаронів з сиром та маслом (Збан., Мор. чайка, 1959, 170).
2. Складати, зображати, малювати і т. ін. що-небудь нашвидку, у загальних рисах. — А ви все працюєте? Щось малюєте? — Накидаю план Медвина (Стельмах, І, 1962, 275); Гурій Степанович швидко накидав формули на папір (Собко, Срібний корабель, 1961, 120); Сергій і Павло швидко накидали проект листа Русову і прочитали його товаришам (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 58); До вечора скульптор встиг і відпочити і накидати кілька ескізів з хлопчаків (Гончар, Новели, 1954, 94).
3. тільки док. Залишити в якій-небудь кількості. Він розійшовся з своєю жінкою, накидавши низку малих дітей (Мирний, V, 1955, 334).
НАКИДА́ТИ2, а́ю, а́єш, недок., НАКИ́НУТИ, ну, неш, док., перех.
1. Кидаючи що-небудь, обхоплювати, зачіплювати ним когось, щось. — Накидайте на його арканом! — кричить голова, штовхаючи соцьких… (Мирний, II, 1954, 185); Десяток рук накидали йому на шию зашморг (Тулуб, Людолови, І, 1957, 456); Їй затулили рота, потім поставили на ящик, накинули на шию петлю (Хижняк, Тамара, 1959, 199); Не раз забував [Іван Іванович] не те що замкнути, а навіть накинути ланцюга свого човна хоч на якогось пеньочка (Збан., Курил. о-ви, 1963, 42); // Накладати, начіплювати що-небудь на щось для закріплювання. Він мерщій, накинувши клямку на залізний прибой, вийшов з двору (Мирний, IV, 1955, 168); Ремо накинув на двері защіпку (Досв., Гюлле, 1961, 126); // Нашвидку, похапцем, недбало або просто надівати, накладати що-небудь. Хотина пішла, Степан накида на неї кожуха (Кроп., II, 1958, 70); Ніна швидко взуває високі боти, накидає на плечі пальто і виходить (Донч., V, 1957, 328); Вона прихапцем накинула на себе одежу і, мов загіпнотизована, вибігла зі школи (Коцюб., І, 1955, 328); Ляля, накинувши халат, вийшла вслід за батьком (Гончар, IV, 1960, 36).
◊ Накида́ти (наки́нути) ярмо́ (петлю́ і т. ін.) на кого — що — поневолювати, підкоряти своїй владі або своєму впливові кого-небудь. — А це ж усе люди, яких власть на ноги землею поставила, то що за інтерес тепер їм на шию накидати петлю? (Стельмах, II, 1962, 284); — Люди дурні. Дали на себе ярмо накинути, а скинути нема кебети (Мирний, IV, 1955, 177).
2. розм. Збільшувати, набавляти що-небудь (гроші, час, міру чогось і т. ін.). — Коли накидати плату, то треба накидати всім та ще й однаково (Н.-Лев., III, 1956, 166); — Як ти хтів більше грошей, ніж я тобі плачу, то чому ж ти мені не сказав? Я б тобі накинув ще кілька карбованців (Коцюб., І, 1955, 446); Гайчуру взяли на стайню і тому, що він затявся, жодного разу не крикнув, ще накинули двадцять п’ять ударів (Панч, Гомон. Україна, 1954, 62).
3. перен. Примушувати проти волі, бажання прийняти що-небудь; нав’язувати. — В буржуазних країнах селянству силою накидають закон, який бідняцьку масу фактично робить рабами поміщиків і куркулів (Тич., III, 1957, 73); Всі прості і чесні люди в світі проти нової війни, яку так вперто і підло намагаються накинути народам вороги роду людського — імперіалісти (Смолич, VI, 1959, 552); Ішла [Олена] побіч нього, навмисне мовчазна, з похнюпленою головою, сердита на Максимовичку, що накинула їй це товариство (Вільде, Сестри.., 1958, 11); // Зобов’язувати що-небудь робити; накладати. Гордій не бачив мети в сімейному житті, але бачив, що се життя накидає на його деякі обов’язки, і воно йому огидло (Гр., II, 1963, 107).
4. розм., рідко. Пришивати, нашивати що-небудь. — Візьмеш у тітки голку з суровою ниткою, може, щось треба підтягти чи латку де накинути (Рудь, Гомін.., 1959, 76).
5. розм., рідко. Те саме, що наділя́ти. А через тиждень в Одраду москалі найшли, різками накидати панські наділи. Та не такі одрадяни стали, щоб послухатись: .. від наділів все-таки одкинулися (Мирний, IV, 1955, 239); Кожній молодиці, дівчині, навіть дівчинці пани накидали прясти на зиму по два півмітки (Н.-Лев., II, 1956, 185).
◊ Накида́ти (наки́нути) о́ком на кого, кого — помічати кого-небудь, звертати увагу на когось, щось. Вона вже не раз примічала, що Степан накидає оком на Пріську, але тільки тепер впевнилася, що парубок не жартує (Л. Янов., І, 1959, 209); [Хома:] Молодець Грицько, тільки накинув оком дівчину, вже й його! (Стар., Вибр., 1959, 258); Накида́ти (наки́нути) тінь на кого — що — навмисне ганьбити, порочити кого-небудь; наговорювати на когось. Дід не хотів і припускати, що за всім цим стоять люди, які навмисне, з брудною метою, воліють накинути на його ім’я зловісну тінь (Рибак, Час.., 1960, 824).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 102.