ВІЛ, во́ла, ч. Кастрований бик, якого використовують як тяглову силу. Іде Марко з чумаками. Ідучи співак, Не поспіша до господи — Воли попасає (Шевч., І, 1951, 322); Воли парубчак спинив, виліз із борозни на обліг (Головко, II, 1957, 11); * Образно. Генеральський приказ [наказ], з нагайкою в руках, зробив до ладу своє діло. Він.. з завзятих степовиків попоробив покірних волів (Мирний, I, 1954, 98); * У порівн. Та чого це ти насупився, як віл перед обухом? (Мам., Тв., 1962, 107).

◊ Вола́ б з’їв — дуже голодний. Здається, вола б з’їв… і черствий хліб здавався смачним! (Мирний, II, 1954, 145); Вола́м хвости́ крути́ти, зневажл. — виконувати примітивну, нескладну, часто брудну, низькооплачувану роботу. — Поголовував трохи і досить — йди волам хвости крутити, коли людьми управляти не вмієш (Збан., Переджнив’я, 1960, 146); Ї́хати (пої́хати) як вола́ми — їхати дуже повільно; Працюва́ти (роби́ти), як віл [у ярмі́] — дуже важко й багато працювати. Сливе дві неділі робила Олександра, як віл у ярмі (Коцюб., І, 1955, 68); [Маруся:] А чим же тобі не добра Марта? Що всім годить та робить, як сірий віл? (Вас., III, 1960, 94); Чо́рний віл на но́гу наступи́в див. наступа́ти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 672.

Віл, вола, м.

1) Волъ. Ой воли ж мої та половії, чом ви та не орете? Н. п.

2) Родъ дѣтской игры. Ив. 21. Ум. Волик, воличок, волонько. Ой везут козака, везут козаченька та сірими волошками. Гол.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 238.

віл (зменшено-пестливі — во́лик, воло́к, во́личок, во́лонько) —

1) кас­трований бик, якого здавна вико­ристовували як тяглову силу; воли опоетизовані в народній творчості (сірі воли, воли круторогі, воли поло­вії), символізують важку працю, покору, терпіння (працює, як чор­ний віл; він у роботі, як віл у ярмі); якщо бик у народі — символ тво­рення, парубок, то віл — чоловік, відповідно телиця — дівчина, ко­рова — жінка, тому кажуть: «До чого бик звик, те й волом рик» або «Годі тобі, воле, коли тебе корова коле»; тварина також символ по­вільності (тому кажуть: «Волом зай­ця не догониш»), невибагливості («Волові дав полови, буде робити поволі»), побожності (про це бачи­мо в церковній літературі та на­родних колядках, зокрема про те, що нібито при яслах, у яких лежав Христос-немовля, стояли воли і на нього дихали); покійника у давни­ну везли в останню путь воли («Ой везуть, везуть козаченька та сірими волами», пор. прокляття «Щоб те­бе волами возили!»); разом з тим воли в плузі — це любов, моло­дість: «Гей, воли мої та половії, та чом не орете, Гей, літа мої та мо­лодії, чому ви марно йдете»; у відомій народній загадці «Заревів віл за сто миль, за сто гір» тварина ви­ступає символом грому; продавати вола з налигачем не можна — не будуть водитися у господарстві добрі воли. Щедрість урожаю — у силі вола (Біблія); Іде Марко з чумаками, Ідучи співає, Не поспіша до господи — Воли попасає (Т. Шев­ченко); Ой воли ж мої та половії, чом ви та не орете? (пісня); Ой везуть козака, везуть козаченька та сірими волоньками (Я. Головацький); Котрий віл тягне, того ще й б’ють (прислів’я); Старий віл бо­розни не псує (М. Номис); Чухайся віл з волом, а кінь з конем (при­слів’я); Чорний волок випив води ставок (М. Номис); фразеологіз­ми: вола́ б з’їв — дуже голодний; працюва́ти (роби́ти), як [чо́рний] віл [у ярмі́] — дуже важко і багато працювати;

2) рід народної дитя­чої гри; див. ще буга́й 4.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 95-96.