Про УКРЛІТ.ORG

часом

ЧА́СОМ, присл.

1. То саме, що і́ноді. Часом [Палагна] щезала з дому і верталася пізно, червона, розтріпана, п’яна неначе (Коцюб., III, 1956, 342); Часом можна висловить пейзажем Те, для чого слів нема людських (Рильський, Голос. осінь, 1959, 10).

&́9671; Ча́сом з ква́сом, поро́ю з водо́ю див. квас.

2. Випадково, ненароком. — Чи ви не п’яні часом, пане хазяїне, бодай ви здорові були? — поспитав він з непевністю в голосі (Коцюб.. І, 1955, 115); Сафрон з підсвідомим острахом поглянув на вікно попівського будинку: чи не побачив його часом з кімнати начальник штабу (Стельмах, II, 1962, 183); — Вибачайте, у вас часом нема сірників? (Кундзич, Пов. і опов., 1951, 20).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 277.

Часом нар.

1) Иногда, порой. І в погоду часом грім ударить. Ном. № 1965.

2) Въ случаѣ. Часом моєї смерти, щоб ви знали, кого царювать поставить. ЗОЮР. І. 174. Случайно, случается. На руках понесуть тебе, щоб не вдарився часом об камінь. Єв. Мт. IV. 6. Так уже йому годить: щоб він не був голодний, щоб він часом гарячим не опікся. Рудч. Ск. І. 11. А він не прийде до нас часом? А быть можетъ и онъ къ намъ придетъ? а сам би він не зробив часом? Быть можетъ онъ самъ сдѣлалъ бы?

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 446.

вгору