КВАС, у, ч.
1. Кислуватий напій, який готують із житнього хліба або житнього борошна з солодом. На те квас, щоб його пити (Номис, 1864, № 5858); Він танцюватиме з найкращими панянками воєводства, питиме не квас, а запашні іспанські вина (Тулуб, Людолови, І, 1957, 4); // Напій із фруктів, ягід або меду. Була і вишнівка, і тернівка, і дулівка; ..та був і грушевий квас (Кв.-Осн., II, 1956, 241); Він з жадібністю пив холодний, в міру кислий яблучний квас (Шиян, Баланда, 1957, 49); // Кислий настій із буряків, якого вживають до борщу. В борщі була сама за себе бутвина та квас (Н.-Лев., II, 1956, 208).
∆ Ше́вський квас — розчин дубильної речовини для вичинювання шкур. — Маріє, чого це ти стала така жовта, неначе три дні в шевському квасу мокла? — спитав Мина (Н.-Лев., II, 1956, 120).
◊ Ча́сом з ква́сом, поро́ю з водо́ю — буває й добре, буває й погано; усяк буває. — Значить, тобі добре! За селом байдуже? — Всього буває. Часом — з квасом, порою — з водою… (Мирний, III, 1954, 103).
2. розм., рідко. Те саме, що кислота́. Звільна трупи їх [морських істот] продираються крізь щораз густіші і багатші в кислород [на кисень] та вуглевий [вугільний] квас верстви [води], розкладаються (Фр., II, 1950, 338).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 131.