ЦЕ1, част.
1. вказ. Уживається для підкреслення, виділення того чи іншого члена речення. [Чоловік:] Це завтра свято військове у нас, ми маємо усі піти в вінках (Л. Укр., II, 1951, 485); Хто каже, що буде дощ? Це той песиміст-барометр тримав нас все у тривозі (Коцюб., II, 1955, 236); — Це ти, Шовкун? — озвався якийсь вершник у темряві, порівнявшись з ним (Гончар, III, 1959, 76); // Уживається як вказівне слово на межі двох речень, з яких друге містить у собі тлумачення, роз’яснення першого. На постелі лежала слаба жінка і стогнала. Це Харитина мати (Коцюб., І, 1955, 13); — По копі з шагом… більше не можна дати [за хліб].. — Це, Овраме,— каже Лушня,— за таку ціну ти ніде не купиш (Мирний, І, 1949, 266); У загоні саме воли заборюкались — це старий підручний отих, що з ярмарку пригнали, б’є (Головко, II, 1957, 145); — Чуєш, як сніг рипить? Це вершники — брати мої линуть мене виручати (Довж., І, 1958, 59); — Гляньте-но, скільки в’юнів наловили.— Та все один в один,— дивується і водночас підхвалює рибалок Левко. — Це талан треба мати (Стельмах, І, 1962, 77).
2. підсил. Уживається для підсилення значення питального займенника або прислівника, що входить до складу питального речення. — Нащо це ти, собачий сину, Тут каламутиш берег мій…? (Гл., Вибр., 1951, 39); — Кого ж ти, сину, маєш на приміті? — спитала мати,— Нимидору..— Яку це Нимидору? (Н.-Лев., II, 1956, 179); [Мокрина:] Де ж це вона побігла, моя щебетушечка? (Кроп., II, 1958, 443); — Чи це ж ви, Соловейко? А в нас пішла чутка, що буцімто ви в тюрмі померли… (Коцюб., І, 1955, 450); Ой, який же це з тебе пророк, що твоє винозореє око тільки власную бачить біду, та й тієї не бачить глибоко? (Л. Укр., І, 1951, 290); [Палажка:] У вікно хтось стукає. Чуєш? Піди подивися! [Шостак:] А й справді! Хто ж би це? (Мам., Тв., 1962, 473); Блаженків Денис альпініст! Та чи він хоч знає, що це воно таке? Адже він вище своєї клуні ніколи не вилазив..! (Гончар, III, 1959, 101); Чого це хмурнішає літо, в гаю замовка соловей, і капають сльози на квіти з повитих журбою очей?.. (Сос., II, 1958, 309).
3. підсил. Служить для підсилення загальної виразності, значущості всього висловлювання або якої-небудь його частини. — А з гетьманом як приїдуть Із Чигрина гості, То це й шлють, було, за мною (Шевч., І, 1963, 292); Йосип сидів геть одсторонь [осторонь], мовчав; це знявся і пішов у хату (Мирний, IV, 1955, 38); А сьогодні це пряла Марія, задумана й стривожена. І все їй чомусь рвалась нитка (Головко, II, 1957, 149); Якось-то мати нишком од батька продали мішок борошна.. Коли це прийшли батько додому, а мішок, уже порожній, валявся коло дверей (Григ., Вибр., 1959, 92); — Коли це чую — шелеснуло щось на сосні (Тют., Вир, 1964, 262).
ЦЕ2 див. цей.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 190.