СЕ¹, част., заст. Це (див. це¹). — Де то се наш Василь? — спитав Грицько, опускаючись на землю, коли вони дійшли до бурти (Мирний, IV, 1955, 13); Іде [Петро] до хати. Квітки коло хати позасихали і позаростали бур’яном. Як ось чує — наче хто співає стиха. «Боже мій! Чий же се голос?» (П. Куліш, Вибр., 1969, 193); — Наші люди його бачили востаннє у Хмелинцях, а се і мати поїхала туди до його (Вовчок, І, 1955, 216).

СЕ² див. сей.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 107.

Се мист. с. р. отъ сей.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 111.