ТО́РБА, и, ж. Вид дорожнього мішка, що його носять звичайно за плечима. Взяла [мати] торбу, пішла селом, На вигоні сіла І в село вже не верталась (Шевч., І, 1963, 230); Андрій збирається йти на нічну зміну. Бере торбу з їжею, шапку і виходить з хати (Ю. Янов., IV, 1959, 17); У торбі за плечима в нього лежали шматок оленячого м’яса та кілька сухарів (Трубл., Вовки.., 1936, 44); * У порівн. Діти все дивуються. «І де ви, бабо, видрали таких казок та приказок?» — «Е, голуб’яточки! Голова, як торба; що знайдеш, то й покладеш» (Дн. Чайка, Тв., 1960, 27); // у знач. присл. то́рбу, розм. Багато чогось. — Чи ж треба, хлопці, випускати пана? Їй-бо, він ще привезе торбу лиха і мішок біди (Стельмах, І, 1962, 629).

◊ Ви́шептавсь, як рак у то́рбі див. ви́шептатися; Іти́ (ходи́ти, піти́) з торба́ми (з то́рбою) — займатися жебранням; старцювати. Ще змалку з матір’ю старою Ходив з торбами цей козак, Отак і виріс сиротою, У наймах (Шевч., II, 1963, 126); Не ва́ртий [і] то́рби сі́чки (то́рби з сі́чкою) див. сі́чка; Носи́тися (па́нькатися і т. ін.), як з пи́саною то́рбою див. пи́саний; Носи́тися, як ду́рень з пи́саною то́рбою див. носи́тися; По́вна то́рба див. по́вний; По́вну то́рбу розказа́ти див. розка́зувати; Пуска́ти (пусти́ти) з то́рбою див. пуска́ти; Розноси́тися, як ста́рець з пи́саною то́рбою див. розноси́тися²; То́рба ли́ха і мішо́к біди́ див. мішо́к; Торби́ начепи́ти (почепи́ти) — дійти до жебрання. — Он, казав Гудзь, — швидко сахарню будуватимуть. — Слухай, серце, Гудзя, слухай, Андрійку… якраз почепиш торби, та й мені доведеться… (Коцюб., II, 1955, 11).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 200.

Торба, би, ж.

1) Мѣшокъ, котомка, сума. Налякав міх, то й торби страшно. Посл. Заберу дітей у торбу, піду у мандрівку. Макс. Торба мені жінка, кий у мене братом. Шейк. Писана торба. Мѣшокъ изъ разноцвѣтныхъ кусочковъ сшитый. Носиться, як циган з писаною торбою. Шейк.

2) Шкірана торба. Шуточно: желудокъ. Куди хліб дів? — Сховав у шкірану торбу. Шейк.

3) О женщинѣ: распутная. Шух. І. 34. Ум. Торбонька, торбочка, торбе́шка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 275.

то́рба (зменшено-пестливі — то́рбонька, то́рбочка, збільшене — торбе́га; грубе — торбе́шка, мала торба — торби́на; зменшене — торби́нка) — вид дорожнього мішка, що його носять звичайно за плечима або через плече; здавна поширена в українському побуті; символізує бідність («Що буде, те буде, а в торбі хліба не буде»); злиденність, зокрема крайню (звідси фразеологізми: пуска́ти з то́рбою, з то́рбами — призводити до старцювання, жебрацтва, до випрохування милостині; хо́дити з то́рбою — просити Христа ради, старцювати; хоч то́рбу на пле́чі та під монасти́р — стати дуже бідним, жити в злиднях; пор. також прокляття: «Водили б його з торбами!»); ключова характеристична ознака старця, бездомного, тому кажуть: «Од старця торби не однімеш», «Хто родився до торби, той хати мати не буде»; разом з тим як вмістилище якого-небудь харчу торба фігурує в дитячих примовках, зокрема при грі в піжмурки: «Котилася торба з високого горба, а в тій торбі — хліб, паляниця, кому доведеться, тому і жмуриться!». Батько був середній хазяїн: візьме торби по боках, а сам посередині (приповідка); З чужої торби хліба не жалують (приказка); Заберу дітей у торбу, піду у мандрівку (М. Максимович); Що в нашого Левка вже торбина легка (приказка); Хоч іду в гостину, то беру хліб в торбину (приповідка); Хто має в торбі, той з’їсть і на горбі (прислів’я); у сполученні: пи́сана то́рба — торба з різнокольорових шматочків; казковий образ; пістрявість такої торби приваблювала особливо дітей і нерозумних (звідси — ду́рень з пи́саною то́рбою, «Носиться, як циган із писаною торбою»); фразеологізм: носи́тися (па́нькатися і т. ін.) як з пи́саною то́рбою з ким-чим — ставитися до кого-, чого-небудь як до когось поважного, значного або до чогось дуже важливого, цінного.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 601.